Листопад

24

2016

В Ужгороді вшанували пам’ять загиблого на війні Давида Гамсахурдії (ФОТО)

992

0

0

С


ьогодні, 24 листопада, в Ужгороді, на площі імені Віталія Постолакі військовослужбовці, представники духовенства та просто небайдужі містяни вшанували пам’ять Давида Гамсахурдії, який віддав своє життя у боротьбі за Україну.

Давид був родом із Грузії. У свій час, коли Росія ввела свої війська до Грузії, родина хлопця була змушена емігрувати до України. Домівкою для майбутнього військовослужбовця став Ужгород.

У квітні цього року Давид за власним бажанням пішов на війну, підписавши контракт зі ЗСУ. За словами військового комісара підполковника Миколи Журавльова, він вмовляв хлопця змінити рішення, мотивуючи тим, що він єдиний син у сім’ї. «Хто, як не я?» - відповів хлопець і через три дні відправився на Схід.

Уже у вересні, займаючи позицію на шахті «Бутівка», під час мінометного обстрілу, Давид отримав важкі поранення. За словами медиків лікарні Мечнікова, попри ушкодження несумісні із життям, хлопець тривалий час боровся. Однак, 8 жовтня серце ужгородця зупинилось.

Сьогодні ж, Давида вшанували біля монументу пам’яті, на якому викарбувано прізвища усіх ужгородських бійців, які загинули на війні. На жаль, монумент поповнився ім’ям Давида Гамсахурдії…

IMG_0375

У свою чергу, священнослужителі провели літію за померлим, військовослужбовці та діти, які завітали на захід, поклали квіти до монументу та запалили жалобні свічки.

IMG_0360

На заході була присутня мати Давида. Пані Тетяна не стримувала сліз. Коли жінці запропонували сказати декілька слів, вона відмовилась...

IMG_0325

«Я звертаюся до усіх українських воїнів, які зараз захищають нашу Батьківщину, - говорить Калина Постолакі, мати героїчно полеглого на війні майора «Апостола» - Бережіть себе. Бережіть своїх батьків, які переживають за вас. Щоб ви повернулися здоровими. Ми вас чекаємо. Хочеться також звернутись до наших чиновників, аби вони якнайшвидше вирішували питання про припинення війни».

Після загибелі Давида Гамсахурдії газета РІО підготувала інтерв’ю із мамою героя - Тетяною Гамсахурдія. Подаємо його повністю.

Мама загиблого солдата Давида Гамсахурдії — про безстрашних солдатів, відданих лікарів і неймовірних волонтерів.

Закарпаття не може оговтатися від чергової втрати на фронті. 13 жовтня ми попрощалися з нашим воїном Давидом Гамсахурдією. Сьогодні ми спілкуємося з його мамою — Тетяною Гамсахурдією, яка ділиться спогадами про сина, розповідає про дніпровську лікарню імені Мечникова, де рятують поранених, із теплом згадує лікарів, медсестер, волонтерів, а також жінка описує зовсім інший світ, у який вона занурилася в ті страшні дні.

ЗМІ писали й показували сюжети про нашу втрату: 8 жовтня 2016 року в лікарні імені Мечникова у Дніпрі помер 26-річний воїн 128-ї бригади Давид Гамсахурдія. 16 вересня солдат зазнав важких осколкових поранень під час обстрілу шахти «Бутівка», осколок міни застряг у мозку Давида, йому також перебило хребет та стегнову кістку, хлопець втратив багато крові. Захисник України переніс чотири операції та був підключений до апарата штучного дихання. Майже весь час воїн перебував у комі, за три дні до смерті йому стало легше, він був при свідомості. Прощальна літургія відбулася 13 жовтня біля Закарпатського облмуздрамтеатру в Ужгороді. Звідти траурна процесія вирушила до Кальварії. Поховали загиблого героя на Пагорбі Слави.

Давид Гамсахурдія є уродженцем Сухумі, яке родина залишила, рятуючись від війни. Більшу частину життя хлопець мешкав у селі Анталовці та селі Холмок Ужгородського району. Датко, як його називала мама і близькі, ще дитиною сам попросив, аби його перевели до школи з українською мовою навчання, і в мові він мав успіхи. У квітні 2016 року хлопець пішов добровольцем за контрактом у АТО, у подальшому хотів стати кадровим військовим...

Далі — розмова з Тетяною Михайлівною.

— Пані Тетяно, як син зізнався, що йде служити?

— Пам’ятаю, вдома він посадив картоплю, зняв усі килими, вичистив їх, усе сміття викинув, а потім каже, мамо, я йду. Я йду, тому що так треба. Знаєш, якщо доля, то повернуся, а якщо ні, то що перейматися, адже я можу і під автомобіль потрапити...

Так він і пішов. Вони всі так кажуть: мамо, я в такому місці, де не стріляють, я на міну не наступлю, розтяжку не перетягну, в нас тут тихо і спокійно, сидимо і засмагаємо.

Я, Даткові друзі — спочатку на фото навіть не впізнали Давида. Товариші сказали, якби не татуювання, то вони ніколи не сказали би, що це він. Він змужнів, набрався сил.

Пригадую, як дзвонив, довго ми спілкувалися, він казав, що так скучив за домом, хотів би проспектом пройтися і з’їсти яйце, а більше нічого не потребував. Через три місяці його могли відправити у відпустку, а він казав, мовляв, навіщо стільки в дорозі бути, щоб на два дні в Ужгороді залишитися. Він вирішив для себе, що відслужить рік, повернеться, а в майбутньому стане кадровим військовим. Його мрія була відслужити військовим, вийти на пенсію і збудувати дім.

А потім міна їх розгромила. Шахта «Бутівка» — це найбільш обстрілюване місце, це я вже дізналася, коли приїхала у Дніпро. Міна, мов блискавка, в бліндаж залетіла. Вони (солдати) о першій ночі прийшли з патрулювання, зайшли у бліндаж, а за ними слідом летіла міна...

— Вам зателефонували з Дніпра...

— У Дніпрі це все взято під контроль на рівні обласної адміністрації. Мені зателефонувала радниця губернатора. Тут, на місці хлопці з батальйону відвезли мене, посадили в потяг, на вокзалі зустріли й повезли в лікарню імені Мечникова, де лікують поранених. Мене також забезпечили житлом.

500 людей о четвертій ранку стали в чергу, аби здати кров для Давида

— Кажуть, у лікарні імені Мечникова поряд із болем і стражданнями особливо відчувається підтримка лікарів...

— Коли я приїхала у Дніпро, то відчула, що потрапила в інший світ. Там усе є! І це все — на волонтерських засадах. Там так тепло до тебе ставляться, я навіть не уявляла, що так до людей можна ставитися (сльози на очах у пані Тетяни — Авт.).

У тій лікарні чудові лікарі й медсестри. У реанімації постійно чергують три бригади хірургів. Бували такі ситуації, коли на вантажних автомобілях привозили поранених штабелями. Очевидці розповідали, що після обстрілів бувало, що 15 «швидких» стоять у черзі, аби заїхати у двір лікарні.

Коли у Датка відкрилася внутрішня кровотеча, то лікар цілу ніч від нього не відходив. Коли в Датка тиск падав, то медсестра ні на хвильку не відходила від його ліжка. До речі, за Датком доглядала 20-річна медсестра з Луганська. Вона спілкується російською, але пишається тим, що українка.

Давидові потребувалося переливання крові, тоді якраз бракувало запасів крові. Головлікар через Інтернет звернувся до мешканців Дніпра з проханням здати кров для Давида. О четвертій ранку близько 500 людей прийшли займати чергу, щоб здати кров. У 300 донорів взяли, для інших 200 не вистачило пробірок. Вісім літрів крові перелили Давидові.

На прощанні під час півторагодинної служби були всі: від молодшої сестри до головного лікаря.

Після Датка з цієї лікарні ще двох вивезли.

Волонтер облаштував свій автомобіль, аби розвозити тіла загиблих солдатів

— Пані Тетяно, розкажіть про волонтерів. Історії про них вражають...

— Волонтери дуже підтримують!

Одна з волонтерів — учитель на пенсії, займається репетиторством, а гроші, які їй платять за уроки, несе воїнам на ліки. Ще одна волонтер — стоматолог, а її чоловік має пансіонат у Карпатах, частина доходів якого спрямовується на ліки для поранених. Пам’ятаю бабусю, яка пораненим в’яже шкарпетки жовто-блакитних кольорів. Волонтери поклали ці шкарпетки і мені в сумку. Я кажу, краще віддайте комусь із хлопців. Однак шкарпетки були спеціально для нього зв’язані, тому волонтери наполягали забрати.

А ось волонтер Славик, який віз Датка вже сюди. Я спитала, і скільки ти вже так розвіз? А він каже, 1100 чоловік по Західній Україні. Ми їхали з Дніпра через дощ, Славик майже не зупинявся, не їв, тільки мав півторалітрову пляшку кави. Я йому радила відпочити, а він і каже, ви ж не одна, інші теж чекають, чиясь мама також чекає свого сина, я не можу зупинятися, не можу відпочивати. Він був на Майдані, рік воював у АТО, а цей автобус — його власний, він його спеціально облаштував, аби перевозити тіла солдатів.

Минулого року дніпров­ські волонтери випустили календар «Батальйон Донбас» із фотографіями солдатів, а гроші з продажу передали на ліки.

Постійно надходять посилки, в тому числі від представників української діаспори в різних країнах. Це все налагоджено на високому рівні.

Волонтери приносять одяг для поранених, жінки готують бульйон і розносять по палатах.

— Знаю, що дехто суттєво підтримує поранених матеріально, при цьому не називає свого імені

— Прийшов тернопільський священик. Він витягнув із кишені сто гривень і дав мені зі словами, вибачте, більше не маю, це Давидові на ліки. Стільки підтримки було з його боку.

Пам’ятаю, прийшов греко-католицький священик, отець Василь. Він приніс 90 тисяч гривень пораненим на ліки — це ті гроші, які зібрала церква з пожертв прихожан. Він приходив до Давида, по півтори години читав молитви. Коли вже Давидові було зовсім зле, я шукала отця Василя, а він питав, чим допомогти, грошима чи ліками? Я просила тільки помолитися.

З Кривого Рогу приїхав молодий хлопець, він помічник депутата, який передав Давидові на ліки три тисячі гривень. Коли Датка вже проводжали, ми телефонували у Криворізьку міську раду, хотіли просто подякувати, але ніхто не зізнався, хто ж тоді надіслав ті гроші.

У Дніпропетровську 25 грузинів, які маленькими дітьми виїхали з Абхазії, приходили в реанімацію до Давида, а згодом усі зібралися, аби попрощатися. Вони навіть із батальйоном посварилися, хто купуватиме труну, вінок. Хлопці казали, що це восьмий грузин, якого вони проводжали.

— Поранені солдати хочуть якнайшвидше вийти з лікарні, аби... повернутися в АТО. Розкажіть про наших захисників.

— Кажуть, є такі хлопці, чиї батьки не знають, що вони поїхали в АТО. Батьки вважають, що їхні сини поїхали на заробітки.

Один хлопець, у якого лопнула барабанна перетинка, розповідав мені, що в лікарні імені Мечникова нарощують кістки, це триває близько півтора року. Він уже так чотири місяці в апараті Ілізарова (апарат для лікування травм, переломів кісток). Солдат каже, що мама не знає про його стан, він щодня телефонує і каже, що в нього все добре, він не хоче, аби вона переживала. Так, це таке ставлення цих хлопців, бійців. Цей хлопець говорить, для чого мамі казати? Аби вона там з розуму зійшла? Ну, нога. Виросте нога. Цей воїн чотири місяці приховує своє поранення, а через тиждень він уже збирався повертатися в АТО. Я кажу, ти що? На що боєць відповідає, що автомат він не може тримати, але хоча би картоплю буде чистити, він хоче бути корисним там.

І вони всі такі! Всі! Навіть медсестри казали, що не було такого, щоб воїн сказав, що все, йду додому. Вони залишаються. Ось один хлопець, йому 21 рік, у нього сім уламків у легенях, які не можна виймати. А він тримається і хоче надалі захищати Україну.

А ось інший хлопець із Рівного, йому 22 роки, в нього третє поранення, куля через щелепу пронизала всю голову. Він прийшов до тями, бачить маму, яка хоче забрати його додому. На це він відповідає, що в нього ще чотири місяці служби і він повертається до хлопців у АТО.

Бачила дівчину-волонтера років 20. У неї на руці було жовто-блакитне татуювання тризубця. Вона доглядала свого хлопця й була переконана, що наші хлопці її захистять.

Приїхала 18-річна дівчина, яка взяла академвідпустку, щоб доглядати за своїм братом. У неї на рюкзаку напис «Ми єдині» та тризуб.

— Чи відчувають матері загиблих солдатів підтримку?

— Я хочу висловити вдячність людям. Я вдячна всім за моральну підтримку.

Як тільки з’явилася інформація про смерть Датка, то вже в перший день у Дніпровську ОДА надійшло 2000 повідомлень зі співчуттями.

Ось учора (напередодні інтерв’ю) телефонували зі столичного госпіталю.

Сьогодні одна жінка купувала в мене газети і поклала в мою кишеню 200 гривень. Я навіть імені її не знаю, а вона каже, купіть квіти, віднесіть на синову могилу...

Евеліна Гурницька

Фото сайту 0312.ua


Дивіться також

Новини партнерів

Рекомендовані підприємства

Медичний центр "Архімед"

Медицина

Медичний центр «Архімед» — один з перших приватних...

Зареєструвати підприємство

Подати оголошення

Маєш файний шанс додати своє оголошення!

•Безкоштовно!

•Довго зберігається!

•Дуже круто!