Петро Мідянка: Закарпаття, літературні сєпари, стегна молодиць та що попсувало Жадана (ФОТО, ВІДЕО) - Мукачево.today

Червень

03

2018

Петро Мідянка: Закарпаття, літературні сєпари, стегна молодиць та що попсувало Жадана (ФОТО, ВІДЕО)

371

0

0

П

етро Мідянка – звичайний геній-поет. Все життя мешкає в Закарпатті, працює в школі вчителем. А от під час канікул гастролює по містах і літературних фестивалях Європи та України, де час від часу запалює так, що забути його після цього нереально.

У нього - слава майстра українського сонету та винахідника модернової і, водночас, суто закарпатської, діалектної мови. Цю його мову з першого разу часто не розуміють не тільки колеги, а й закарпатські сусіди по межі.

Yabl причепився до Мідянки – що робитиме на днях в Києві, як живе в селі, яких жінок і музику любить (Мідянка, зокрема, автор слів мегапопулярного рок-хіта «Плачу Єремії» «Сервус, пане Воргол») та зачіпив іншу інтригуючу недомовленість.

В рамках «Книжкового Арсеналу» 1 червня на вуличній сцені я разом з Вано Крюгером та Костянтином Дорошенко візьму участь в дискусії про поетичні читання. Крюґер і Дорошенко для мене – цікаві співрозмовники. Обидва бували в Закарпатті, безпосередньо в нас удома й знають локальну проблематику.

У видавництві Laurus планую видати книжку есеїстки, в якій йтиметься про наш край, його полікультурність і «європейськість». У мене на це трохи інші погляди, ніж у теперішніх блоґерів і колумністів.

Майже всі нові вірші я публікую у Facebook. Нe тому, що в захопленні від нього. Маю достатньо рафінованих френдів, котрі не скоментують і не лайкнуть, але прочитають.

Мої останні на сьогодні вірші повертають мене до того Широкого Лугу (село, де я народився) й Закарпаття, яких ні фізично, ні духовно вже не існує. Для мене такі речі – глибока втаємненість, навіть тогочасний лайфхак. Мені страшенно цікаво порахувати на йозефінській мапі XVII-го століття кількість будівель у гірській улоговині Лугу, а в метрикальних книгах відшукати їх мешканців. Прадід Михайло жив у Лузі з 1820 по 1901 рік, це епоха!

Закарпатська поезія, на жаль, не відбулася як явище з часів Олександра Духновича. Та й у контексті української літератури вона бліда. З Петром Скунцем (закарпатський поет, Голова Закарпатської організації Народного Руху – Yabl) я приятелював на дистанції, мене не влаштовувала «шістдесятницька» дидактика й моралістика.

У Скунця в поезіях строго по-верховинськи звучала природа. Я ж намагався «влити» в граматичні канони сучасної літературної мови говірковий елемент. Зокрема через локальні ономастичні терміни.

Через такий «лінгвістичний мікс» мене шпетять місцеві літературні сєпари, але я їх не боюся. Мені все вдалося.

Куди я подумки посилаю ворогів? В тому краї, де я мешкаю, живуча традиція прокльонів. Туди й посилаю.

Рок-н-рол я любив школярем і студентом. Тоді були популярні угорські ВІА - «Омеґа», «Шкорпіо». Є і пісні на мої вірші. Але більшість не мала такого потужного розголосу, як «Сервус, пане Воргол» у виконанні «Плачу Єремії». Виконавці Сергій Соболь і Роберт Голованенко якісь мої тексти озвучували - «Зелена Стримба», промілітарний вірш «Богородичних флоксів поламані стебла». Серйозні тексти, на жаль, не пісенні.


Зовсім нігілістично ставився до класики. Коли викладачка музики в мистецькому таборі «Юний художник» із заплющеними повіками нам говорила, що бачила «Чорномора», ми іржали, як ненормальні. Це тепер Бах і Рахманінов сприймаються як належить.

В інтернеті прослуховую ролики й посилання друзів, ще люблю місцеву етномузику, автентичну, без домішок.

Взявся за «Інтернат» Сергія Жадана, але не дотягнув до кінця, бо сам закінчував школу-інтернат. Я був колись захоплений віршами Сергія, це була «золота трахея» української поезії, але надмірна затребуваність і слава цю його трахею попсували.


Останнім часом матюки мене дістають і в соцмережах, і в шкільних коридорах.Нинішні мудрагелі повіднаходили в класиків матірщину. В Шевченка: «у Переп’ята ями копали хуями». У Тичини: «буржуїв усіх у ями…».

Я із Сербії наприкінці 1980-х привіз книжку коротких оповідок, де був один матюк на все видання. Всім показував. Хтось ще раніше з однокурсників працював над «Галицько-руськими приповідками» в записах Франка, де були фолк-мати. Всі з цікавості заглядали на друковану обсценну лексему.

У наймолодшого покоління матюки – норма. Це норма інтернету. Школярі це сто разів слухають і озвучують. Культурні люди не матюкливі, хіба в крайніх випадках. Коли Косинку вели на розстріл,то він крив чекістів усім арсеналом нецензурщини.

У моїй бібліотеці чимало художніх альбомів. Коли приїжджав у Київ,то завжди заходив в «Дружбу» на Хрещатику або в «Іноземну книгу» на Червоноармійській. В останній видання були дорогі на ті мірки. За «Імпресіонізм» треба було віддати цілу платню молодого вчителя, а я мав тоді велике навантаження й немалі гроші.

Дуже хотів Брейґеля, Босха й Ван-Гога. Босха й Брейґеля мав Андрухович,то я в нього розглядав ті репродукції. Все ж таки щось привозив додому і стоїть воно й досі. Альбоми ще й дарував комусь. Матісса подарував Малковичу, здається, а Шевченка – Римаруку.

У мене багато улюблених художників. Чомусь завжди притягальними є Ерделі, Коцка, Манайло, Воргол і Чонтварі, всі за походженням – закарпатці.

Я не користувався великим успіхом у жінок в юності, бо був дикуватим горянином, зацикленим на енциклопах. Але все ж мав захоплення жіночою красою, пругкістю стегон, граціозною ходою. За десятиліття праці в школі бачив вродливі юні лиця учениць, молодих вчительок.

У житті мені пощастило мати добру господиню, менеджера, але зі суворим владним характером. Через надмір емоцій у собі я подеколи й потерпав.

Хоч Шевченко писав: «Слава – заповідь моя», я не марнославний. Маю предостатньо гарних знайомств і цього достатньо. Головне, щось встигнути зробити в цьому швидкоплинному часі. Інше – пусте!

Гірський уклад життя такий, що сусідам завжди мало. Я залишився на тому місці, де жили мої батьки. Всі гадали, що я або виїду з села через свою непрактичність до хазяйських справ, або зіп’юся. Сталося по-іншому. З тими сусідами, хто не в межу, комунікую нормально, але не про літературу чи музику.

Я ще маю багато чого сказати, хоч і люблю недомовленість. Ще ніхто не сказав усе,що мав сказати. Sic transit gloria mundi! (лат. Так проходить слава земна - Yabl).

Лариса Даниленко, «Yabl»

Дивіться також

Новини партнерів

Курс валют на портале Finance.ua

Цікаво


Рекомендовані підприємства

Медичний центр "Архімед"

Медицина

Медичний центр «Архімед» — один з перших приватних...

Зареєструвати підприємство

Подати оголошення

Маєш файний шанс додати своє оголошення!

•Безкоштовно!

•Довго зберігається!

•Дуже круто!