У мережі показали, як живуть у таборі на Закарпатті, звідки походить убитий у Львові молодий ром (ФОТО) - Мукачево.today

Червень

29

2018

У мережі показали, як живуть у таборі на Закарпатті, звідки походить убитий у Львові молодий ром (ФОТО)

666

0

0

У

селі Баркасово, Мукачівського району Закарпаття, ромське поселення налічує зо дві тисячі осіб, більшість із яких – діти.

Найцікавіші – малеча. Вони зграйкою підбігають до гостей і не залишають нас під час всієї екскурсії, лишень, як кульки ртуті: то прикочуються ближче, то відлітають далі, а часом змінюють кількість, але ні на хвилину не зоставляють самих. Спершу вони оточують фотографа і прагнуть зазирнути в екран камери, а ще – радо позують. Далі ж – ходять «хвостиком» і першими проникають в будь-яке місце табору, яке хочемо побачити.

За півтори години ми обійдемо увесь табір (тут офіційно кажуть – поселення), що зосереджений окремою вулицею вбік від головної села Баркасова. Хочемо побачити, як і чим живе громада, одного з представників якої вбили 23 червня у Львові. За гіда і власне господаря у нас – голова громади, або ж по-місцевому – барон. Цікавинка в тому, що 64-річний Федір Варга тут – передовсім пастор: більшість поселення належить до однієї з неохристиянських церков – Церкви Живого Бога, і, схоже, саме церква є чи не головним чинником гуртування людей у таборі. «Раніше було важче, років 15-20 тому, але як Бог почав з нами працювати, стає легше. Люди почали працювати, хочуть жити краще», – оповідає пастор.

Зустрівшись на перехресті (сам Федір Васильович живе в селі, а не в таборі, що, втім, зовсім недалечко), ми спершу просто пройдемося головною його вулицею. Вона рясно засипана щебнем. Наш гід говорить: донедавна саме дорога була чи не головною проблемою: під час дощів утворювалася суцільна «каль» (болото, багнюка), але, зорганізувавшись самі і за допомоги, як говорять, «держави», змогли дати раду. Відтак нині тут інша проблема номер один: вода. Бо ж криниця є, але лише кожна друга хата має колонку в себе на подвір’ї, про каналізацію ж годі говорити. «Це ж точно не єдина проблема. З чого живуть люди? Чи мають документи, і чи ходять до школи діти?» – цілком звичні перші питання до лідера громади ромського табору.

Старший ром розповідає: їздять за кордон, зараз половина чоловіків працює в Угорщині. Також обробляють землю, зокрема, вирощують картоплю:

«Ми розділили три гектари братам (Федір Варга і до нас звертається «сестра» і «брат» – прим. авт.), кожен працює на своїй ділянці. Роблять люди і на лісників. Пасуть худобу. Працюють і в Словаччині, дехто займається залізом – роблять “чоторні“ (жолоби для водостоку, ринви – прим. авт.). Так і хліб мають на столі».

Запевняє: паспорти є практично в кожного, і школу діти відвідують. У поселенні є ясла для найменших, в селі – дитсадок і дві школи: так звана «ромська», молодша, і та, яку називають «державна». Утім, якщо за словами Федора Варги, більшість поселення – це саме діти, тобто не менше тисячі, то школярами є хіба кілька сотень: 120 дітей ходять до «ромської» школи, зо 130 – до «державної», і ще 30 – у дитсадок. «Ми молимося про те, щоби діти вчилися. Вони мусять навчитися хоча б читати і писати. Я вважаю, що не вміти – то гріх, – говорить пастор. – Скажу так: роми роботи не бояться. Та і порядку не бояться. Але найтрудніше – аби йшли вчитися».

У 34-річного Руслана – шестеро дітей. Він має блакитні очі і належить до представників традиційної ромської професії. Тут, у Баркасові, народилися і жили його діди і прадіди, й усі жили з того, що робили вальки. Саме з цієї «цегли», відомої і як саман, побудована більшість хатин у таборі. Просто на подвір’ї має яму, звідки бере глину, що її змішує з водою і соломою, формує цеглини і викладає сушити на сонці. «Це хліб!» – мовить. За день, каже, може зробити до півтисячі вальок. Для зведення стандартного тут будиночка зазвичай використовують з чотири тисячі.

Запитуємо і про інше: хочемо зрозуміти ставлення до назв «ром» і «циган». Ще на початку нашого візиту Федір Варга пояснив: говорять і так, і так, а ром – то ще й міжнародне слово. «Коли кажуть “ром“, це значить, що поважають нас, але ми і самі говоримо “цигани”, ми – мадярські цигани!» Руслан, який на 30 років молодший, твердить: «Ми не ображаємося на слово “цигани”! Так говорили і наші батьки, і їхні батьки».

Руслан також плете кошики: це теж тут традиційна ромська справа, от тільки сезонна, і зараз не має, що показати. Федір Варга каже: ще років 10 тому сам плів і продавав на ринку, але зараз це діло тут потроху відходить. Тим часом молодший чоловік знову береться до своїх вальок, а ми йдемо далі. Сусіди Руслана саме зараз зводять стіну, котра дасть змогу розширити їхню стару валькову хату – але мурують зі звичайних промислових блоків. Запитуємо про це в нашого провідника. «Хочуть чогось нового, чогось кращого», – усміхається Федір Варга. Також у будинку поруч зауважуємо нові металопластикові вікна. А от парканів тут практично немає: ромам не надто ідеться про межі, та й діти, які не відстають ні на хвилину, заходять до кожної хати, ніби до власної.

5-6 дітей у родині – це стандарт, норма, як і одруження в 14-15 років – констатує пастор-барон. От у 28-річної Лілії дітей троє, старша донька вже наздоганяє її за зростом, а трирічний менший син – на руках. «Де працює чоловік? У мене немає чоловіка, я сама. Ні, не сама, он з ними – з дітьми, ще старший син десь тут бігає!» – і, відповівши, жінка неквапом пішла у власних справах.

Андрій Лакатош, тримаючи на руках онуку Ларису, розповідає про те, з чого живе добра частина чоловіків табору. Мовляв, приходить «старший», який і знайшов роботу в Угорщині, формує групу і разом їдуть до сусідньої країни на заробітки. Говорить, що здебільшого працюють на будівництві, по кілька місяців. «Старший» потрібен, щоби організувати процес, а ще стежити, аби робітників не обманули, що, кажуть, трапляється нерідко. «А тут роботи мало, самі знаєте. Але ми хочемо чесно працювати», – говорить ром.

Поселенням гуляють гуси, кури і каченята, чи не біля кожної хати – собаки, які, попри невеликий розмір і незагрозливий вигляд, гарчать, як справжні вартові. Але головний герой місцевої історії – усюдисуща малеча, котрої, схоже, таки справді більше за всіх у таборі разом узятих. Життя тут вирує. І ще враження, що нині тут день прання: чи не в кожному другому дворі просто неба жінки перуть одяг і постіль.

У Єви Рац з цим справ багато: за допомоги простої машинки на порозі будинку вона пере речі для десятьох членів родини, шість із яких – її діти.

Питаємо: чи заведено тут, що певна робота тільки для жінок, а інша – для чоловіків? Ромка відповідає: більшість жінок працюють тільки вдома, бо ж багато дітей, а чоловік – заробляє.

«Якщо не буде мати роботи, за мою не візьметься, буде сидіти на дивані», – усміхається вона, витягаючи з пралки жмут речей. Пастор виправляє жінку: «Порядному чоловіку все знайдеться робота біля хати».

А от Ельза Балог — давно вдова. Їй 86 років, і вона – найстарша мешканка поселення. Раніше працювала в колгоспі, мала корову і свою землю, з того і жила. Зараз матері дев’ятьох дітей і бабусі багатьох онуків допомагають нащадки. Каже: головне, аби в ромів була робота, тоді й мир у громаді буде.

Чи відрізняється табір від того, яким був кілька десятиліть тому? «Та і так, і ні, але молодь інша, ніж ми були», – каже жінка.

Місцеві роми не знають ромської: вони називають себе «мадярські цигани», і головна мова у них – угорська. «Але ми – громадяни України!» – наголошує Федір Васильович, який до того ж є і депутатом сільської ради. А ще він з усмішкою каже: так, правда, роми – добрі музиканти, у селі є кілька таких, що вправні на скрипці та гітарі, але зараз усі на роботах. А от ворожок тут ніколи не було: «Не наша це традиція, не баркасівських ромів. Такі є в інших поселеннях. А у нас вважають, що це гріх великий».

Стоячи на цій самій новій дорозі, продовжуємо говорити про місцеві звичаї, також і про циганську кухню. «Ми любимо м’ясо. Оце наша головна їжа, без нього ми не ситі. Так, є рецепт циганських голубців: без рису, м’ясо з м’ясом!» Та і гурка, знаменита закарпатська кров’яна ковбаса – це страва, яку придумали роми, каже.

У відповідь на інше питання, яке ставимо, просто дивлячись собі під ноги, говорить: «І за це я теж молюся, щодня говорю людям і на службі кажу: має бути чисто, має бути порядок!»

Раз у раз через табір їдуть вози. Всього в поселенні 50 коней і більше двох десятків возів. Роми, які їх мають, вважаються заможнішими. Нас минає віз, вантажений деревиною.

«Господар їде працювати до лісника й отримує за це дрова, які продає в селі. Це хороша робота», – каже наш гід. «Ви ж знаєте, що ми любимо коней. Авто – це таке, це залізо. А от кінь – для душі».

У 24-річного Йосипа перев’язана нога. Родина, до якої належить і загиблий Давид Поп, живе на околиці поселення. От хата, в якій мешкав з жінкою (вона зараз у лікарні у Львові), а одразу поруч живе його матір, яка поїхала забирати тіло.

Йосип, який є Давиду, як кажуть на Закарпатті, «шовгором» (свояком, братом дружини – прим. авт.) говорить, що напад стався опівночі, чоловіки були з ланцюгами і ножами, вони намагалися втекти, але не вийшло, а коли побачили Давида – він був уже мертвий. Це єдине, що вдається зрозуміти з його оповіді. Дізнатися його думку щодо причин, чому, власне, стався інцидент, не вдається. Також за допомоги нашого гіда можемо розібрати з прямої мови Йосипа те, що учасники нападу раніше були знайомі з Давидом, і все могло статися через особистий конфлікт. Родичі й пастор в один голос стверджують: «Давида у таборі не бачили п’яним, він не бився і біди не робив. Сумуємо за ним». Він показує фото Давида з дружиною Іболею. Чіткої ж відповіді на питання: «Як думаєте, це сталося саме тому, що вони – роми, або з інших причин?» – ми так і не почули, ані «так», ані «ні».

Федір Варга розповідає: усі учасники інциденту у Львові є родиною, і, власне, єдиною сім’єю, котра і поїхала до Львова працювати. Зазвичай баркасівські роми мають осіле життя. «Мадярські цигани – а ми саме такі – здебільшого не кочують. Так, наші люди їздять на заробітки, але їхній дім тут. А ця сім’я вже більше часу проводила у Львові, він став їхнім домом. Вони поїхали туди працювати: розбирати і здавати сміття. Інші роми, які там були, не звідси, не наші», – говорить пастор.

«Ні, ми не боїмося. Нам нічого боятися. З нами Бог!» – говорить Федір Варга. І стверджує: зараз усі роми, які були в Києві та Львові, повернулися додому, у свої поселення, і навряд найближчим часом поїдуть знову. «Ми ж не знаємо, чи це не повториться. Якщо сталося один раз, значить, може й іще. Поки нікуди не їдуть. І це правильно, я вважаю. Нема там що робити. Я завжди стояв на такому: не треба нікуди їздити, треба жити тут і працювати тут». Барон-пастор каже: «Не хочу, щоби ті молоді люди, які це зробили, сіли до в’язниці. Вони теж чиїсь діти. Я їх уже пробачив. Дай Бог, щоби це ніколи більше в Україні не повторилося. Молюся за це».

Алла Хаятова

Фото: Сергій Гудак

opinion.biz.ua

Дивіться також

Новини партнерів

Курс валют на портале Finance.ua

Цікаво


Рекомендовані підприємства

Медичний центр "Архімед"

Медицина

Медичний центр «Архімед» — один з перших приватних...

Зареєструвати підприємство

Подати оголошення

Маєш файний шанс додати своє оголошення!

•Безкоштовно!

•Довго зберігається!

•Дуже круто!