Архіви відкривають таємниці: Відьми-босоркані на території Закарпаття - Мукачево.today

Січень

23

2019

Архіви відкривають таємниці: Відьми-босоркані на території Закарпаття

С

початку невеличка післямова: «Жахливим кошмаром, найбільшим гріхом і соромом є забуття усього того, що було будь-коли створено Гомо-сапієнс – людиною розумною» - писав у своєму дослідженні, що було надруковано у 1967 році, - Россел Хоуп Хобінс. І він мав рацію, адже на вогнищах, що палали під відьмами та єретиками кинули тінь на усю епоху – Ренесансу.

Ким і якими були ті відьми? Чи дійсно скоювали діяння, у яких їх звинувачували? А, може, все це наслідки жорстоких, кривавих тортур, на які інквізиція була вельми щедрою?

А тепер трохи історії. Книга законів Leх Salica, яка була видана, майже, 500 років тому, не визнає існування відьом, і говорить, що чоловіки і жінки, звинувачені у канібалізмі, замість страти повинні платити за це певну ціну. Закон Карла Великого карає смертю, тих, хто чинить розправу над чоловіком або жінкою, звинувачених у чаклунстві. У єпископському Каноні законів (Х ст.) вважається, що існування чаклунства є суспільною вигадкою.

В Угорщині теж дуже в ранньому періоді в джерелах знаходимо згадки про чаклунів та босоркань. Вже у першій книзі законів Святого Іштвана, виданій у 1030 році, в пункті 34 говориться «про розпусних жінок та чаклунок». У першому випадку впійману відьму судили церковним судом, і найчастіше вироком для неї був піст. Якщо її впіймали вдруге, тоді вже накладали тавро на чоло та лопатку, яке мало форму хреста. За законами Святого Ласло покарання відьом доручалося єпископу. У законнику Калмана Кеньвеша, виданному в 1100 році, було багато таких пунктів, що пізніше привели до численних непорозумінь. Так, наприклад , у статті 57 фігурує наступна фраза: «de trigis vero, guae non sunt nulla, guaestio fiat”(про відьом, яких не існує, нехай не говориться). Дехто цей вислів тлумачів так, що король Калман вже в середні віки забороняв переслідувати чаклунів та босоркань. Але цей закон виключає існування лише відьми-стріги, яка поклонялася сатані, вночі виходила із своєї могили та літала. Поки винесення вироку відьмам -босорканям було у власті єпископ, доти задовольнялися волею божою, тобто випробуванням водою та розпеченим залізом. Але 5 грудня 1484 року з’явилася так звана чаклунська булла, яка дає початок масового переслідування та знищення босоркань. У наступному році з’являється книга про чаклунок: Malleus Maleficarum, яка дає корисні поради представникам влади, за допомогою яких можна легко впізнати босоркань. У ній, зокрема, описано безліч видів катувань, що дають гарантію, коли обвинувачений зізнавався у злочині. Окремий розділ присвячено тим, хто намагається захистити або переховувати осіб, котрі звинувачуються у чаклунстві: haereris est maхima opera maleficarum credere - найбільша єресь – не визнавати чаклунство!

А як було насправді?

У Державному архіві Закарпатської області зберігається багато матеріалів, в яких розповідаються про судові процеси над відьмами та чаклунами. Зокрема, справа на 80 сторінках , де мова йде само про босоркань. Більша частина протоколів на латині або дуже важко прочитується. Саме завдяки своєму колезі, знавцю латині та староугоської мови Юрію Медвецькому (на жаль вже покійному), автору багатьох цікавих історичних мініатюр, вдалося розшифрувати понад десять протоколів-слухань про діяльність босоркань на початку ХVІІІ ст., які не закінчувалися смертельною карою, як це проходило у ХVІІ столітті, інші цікаві документи.

Частину матеріалів використав відомий угорській дослідник Андраш Коморомі, який видав в Угорщині 3-томник, який охоплює період 1529-1766 років. Слід відмітити, що більшість цих процесів проходили за однаковою схемою: розслідування, а потім судилище проходило після першого доносу, частіше анонімного. За наказом керівництва Угочанської жупи на місце так званого злочину виїжджав спеціальний суддя та присяжні. Більшість протоколів починається із детального переліку осіб, що брали участь у такому розслідуванні. Цікаві в цьому плані свідчення, що проводилися в селі Тісоуйлок (Вилок), де скрупульозно відображають внутрішній світ та економічні стосунки різних верст населення. Показання дуже відрізняються одне від одного, тому що подеколи вислуховували одразу десятки свідків. Це як би мовити один напрямок, типовий конфлікт на економічному підґрунті.

Але були й інші справи, зокрема, випадок який трапився із Агатою Товт, родом із Фекетеордова, коли жінка не стерпіла свавілля старости. А сталося це, коли в її хлів загнали биків наджупана, від такого нахабства вона промовила старості: «Це твоя справа, пане староста, та Андраша Бодора, бо він є твоїм родичем, й через це ти не женеш худобу до його хліву, а у мій». Через декілька днів після цього випадку малолітній син Андраша Бодора захворів і помер, відтак батько почав підозрювати Агату в чаклунстві. Іншим разом Бодор наказав, щоб син Агати приніс сіна для коня його постояльця, австрійського солдата, але той не підкорився, за що його було побито постояльцем, який був напідпитку. Мати хлопця пригрозила старості і невдовзі після цього померла його донька. Наступним кроком було те, що староста наказав відібрати десять свиней у жінки, після чого його худоба поздихала. Староста звинуватив жінку в тому, що вона є відьмою. Справу розслідував суддя Ференц Хертнекі та присяжний Андраш Футамот. Були записані показання Пала Батізі, Андраша Бодора, Ференца Нодь, Яноша Палфі, Іштвана Хоппа, Дьєрдя Паладі та інших свідків. Деякі з них, наприклад, Андраш Бодор завзято свідчили проти Агати, адже, як він вважав, саме вона зурочила його дружину Ганну Бодор, яка тоді ще була нареченою. До цього всього на Агату ще звели наклеп, що вона багатьох людей пригощувала «паленим» вином.

Цікавим був процес, який проходив 20 листопада 1687 року в селі Середнє Ужанського комітату, де в присутності комітатського справника Хорості Імре, присяжного Гергеї, був винесений вирок спалення на вогнищі Кіш Яноше, з такою вимогою, щоб осуджена була наказана тортурам з метою дізнатися прізвища спільників. Цікава друга частина цього вироку: «Так, як перед судом вона не визнала свою провину, тому на її свідченнях, вирок їй винести не можна, потрібно жорстоко питати її, до тої миті, поки сама не признає свою провину». (ДАЗО ф. 674. оп. 6. од. зб. 128).

У фонді Бережського наджупана виявили також цікавий документ на цю тему, датований 17 жовтня 1712 року, де мова йде про захисний виступ обвинуваченого перед мукачівським дворянським судом. В ній він посилається на Біблію, на основі цього можна вважати, що звинувачений був освіченою людиною. Незважаючи на те, що він: « до самої смерті не визнавав своєї вини»,суд виніс наступне рішення: «Спалити на вогнищі». (ф.10. оп. 1, од. зб. 399).

У 1726 році на процесі над Мейсарош Христиною свідкам були задані наступні запитання: «Знають вони, або чули від когось, що вона ворожить, від чого страждають люди або худоба?, чи є випадки коли після цього хтось захворів або став калікою, як Поп Томаш й Вереш Іштван, та інші?; Дитина Ач Міклош від того молока, яке переслала Мейсарош Христина став здоровим й в що перетворилося то молоко?; що ще знаєте про чаклунство звинуваченої? (ф. 674. оп. 6. од. зб. 128.). Не маючи достатньо доказів, жінка все ж була страчена. Як перед тим, у 1689 році, була страчена на повільному вогні Серенєї Ганна. Наджупан Угочанської жупи звинуватив її в тому, що вона говорила проти Бога зле, «Божі слова … заповіді з книги Господньої – Святої Біблії тлумачила по-іншому , і цим грішила проти Бога». (Там же).

Ще один цікавий документ, був виявлений нами у справі, яка датована 23 листопадом 1745 року , яка була розпочата по вказівці віце ішпана Ференца Борнеміса та присяжного Ласло Будахазі. Цього разу на основі заяви місцевої мешканці Каті Ганни, яка звинуватила свою свекруху в тому, що вона навела на неї епілепсію. В ході слідства вислухали свідків Коша Ілону й Вінеї Ержибет та задали їм запитання, зокрема «Коли вона захворіла, чи гойкала на свекруху, чи чули вони про це?». (Там же). Було з’ясовано, що Каті Ганна вже давно хворіє цією хворобою, і свекруха тут не до чого.

22 серпня 1732 року винуватцем у справі, що розслідувалася мукачівським судом в Сентмікловші (Чинадієво), була мешканка села Берегуйфалк Робіш Жофія. Протокол займає 10 аркушів латинською мовою, де вказується: «Бергуфолошівську відьму Робіш Жофію, в році 1732-го мукачівський суд засудив до страти на вогнище живцем». За чотири роки перед тим, 28 серпня 1728 року, король Карл ІІІ підписав декрет, згідно якого, вимогалось, щоб записи кожного судового процесу, що чинився на основі звинувачення у чаклунстві, ще до винесення вироку відсилалися на перегляд королівській канцелярії. Це співпало з розпочавшимся рухом проти відьмівських судових процесів. Перший крок в цьому напрямку зробила королева Марія-Терезія. У 1756 році вона підписала указ про те, що подібні справи потрібно розглядати дуже уважно та обережно, а про вирок суду слід повідомляти намісницьку раду. В фондах архіву зберігаються документи, датовані з15 липня по 20 грудня 1756 року, де граф Пал Балаж від Намісницької ради знайомить судові органи з новими правилами ведення таких процесів. (Там же. од. зб. 833). Зокрема, 17 серпня 1756 року, на засіданні дворянських зборів в Берегсасі.

За новим указом Марії-Терезії суд тільки тоді мав право звинувачувати людину в чаклунстві, якщо володів достовірними доказами, і коли є підозра у скоєнні іншого злочину даною особою. Це було сприйнято, як заборона подібних процесів і вони поволі почали зникати. З височайшою забороною кривавих судилищ, віра у босоркань не зникла в народних повір’ях . Але це вже інша тема.

Постскриптум. Написати цей матеріал надихнула фотографія-колаж босоркані, яку помістив на своїй сторінці Иван Бинячовськый.

Валерій Разгулов

Дивіться також

Новини партнерів

Курс валют на портале Finance.ua

Цікаво


Рекомендовані підприємства

Медичний центр "Архімед"

Медицина

Медичний центр «Архімед» — один з перших приватних...

Зареєструвати підприємство

Подати оголошення

Маєш файний шанс додати своє оголошення!

•Безкоштовно!

•Довго зберігається!

•Дуже круто!