Березень

31

2020

Родзинки Закарпаття: Храм Іоанна Хрестителя в Мужієві

С

ело Мале Мужієво (в наш час є частиною поселення Мужієво (Nagymuzsaly), яке було покинуте після набігу рейтарів Любомирського у 1657 році, тоді його мешканці складалися з замкових кріпаків. Згадується воно окремо з ХІІІ століття, коли король Андраш ІІ у 1232 році подарував село доглядачеві березької лісничої домінії. Достовірно відомо, що мужієвська церква, освячена в честь Іоанна Хрестителя, у 1330-роках згадується в реєстрі папської десятини. Про село та його церкву – відповідно до назви – мова йде і в середньовічну епоху, але набагато менше, ніж про Мужієво (Muzsaly), що переросло в «oppidum». Відтак, виріс статус цього населеного пункту. Серед власників села значиться, впливові, потужні родини Якчів, Карої, Гуняді. Мали свої маєтки менш заможні дворянські родини - Боршоваї, Оросі, Шурані, Сірмаї. У 1446 році церква отримала титул Діви Марії, і в цей час згадується ім’я старости – Пала Бачо.

Романтичні руїни церкви знаходяться посередині орних земель, що обмежують західну частину Мужієва (Muzsaly) з півдня.

Флоріш Ромер, після відвідування руїн у 1864-му році, згадував про них таким чином: «Через двадцять років про них залишаться на згадку лише ці жалісні рядки і те, що не вдалося завершити людським вандалізмом, буде повільно знищено невмолимим часом». На основі ескізів, зроблених під час тодішніх досліджень церкви Ференцем Шульцем, та фотознімків довоєнного періоду, стан руїн за минулі з того часу роки, дивним чином, змінився лише в дуже незначній мірі. Флоріш Ромер, констатував, що на поверхні тріумфальної арки, ще й донині помітні сліди настінних розписів червонуватого та оранжевого забарвлення.

Відмічу й те, що за свідченням відомого дослідника нашого краю В. Залозецького, на початку 20-х років на стінах храму ще проявлялися сліди від фресок, а під аркою, навіть, лік Христа, а по сторонах ліки святих. («Науковий збірник». Ужгород, 1923 р. стор.79). До речі, угорський вчений А. Дєшман, автор унікальної книги «Архітектурни пам’ятки Закарпаття» (Будапешт. 1990 р.), ще в 1978 році бачив залишки цих фресок (стор. 126-127).

На початку 90-х, науковий співробітник Львівського інституту «Укрзахідпроектреставрація» Ігор Губік разом з автором дослідив руїни храму і з’ясував, що зовнішні стіни як нефу, так і апсиди збереглися приблизно до середини вікон, але східна та західна стіни нефу збереглися повністю, а їх фронтони – більш ніж на дві треті частини своєї висоти. Крім того, стіни невеликої за розмірами церкви (12 м х 7,86 м), зведені з ламаного каменю, кути армовані, її конструктивні елементи викладені з тесаного каменю. В структурі стін (товщина на головному фасаді складає – 1,4 м), можна відрізнити більш-менш різноманітні горизонтальні типи кладки, які згодом, характерним чином підігнані до певних рівнів конструкції, але це навряд чи вказує на перепланування, а попросту є наслідком вирівнювання стін під час їх кладки та відповідних технологічних змін.

Далі дослідник зазначив ( до речі, рукопис зберігається в архіві автора), що до східної частини прямокутного в плані нефу будівлі примикає односекційна апсида, обмежена п’ятьма сторонами восьмигранника, що вужча на товщину стін з двох боків, біля північної стіни якої раніше була ризниця. За винятком західного порталу та ризниці, будівля оточена однорідним цоколем, профільний облом якого зверху має тонкий скіс, коронний же карниз будівлі зберігся лише в двох місцях – в західному та південному куті нефу. Найкраще зберігся південно-східний контрфорс, але верхня частина тут також вже зруйнована. Щодо нефа (10,2 х 8,2), якій відокремлений від апсиди тріумфальною аркою з півциркульним завершенням. Її колони мають знизу квадратні цоколі, які з боку отвору мають завершення з тонким скосом на висоті приблизно в один метр над первинним рівнем підлоги.

Підмітив львівський дослідник і те, що на східній, південно-східній та південних стінах апсиди прорізано по-одному вікну, форми яких дуже схожі до форм вікон нефу. Вікна апсиди були стрілчатими і мали в завершенні по дві трикутні орнаментальні прикраси. Дах храму типчино готичний, це підтверджують торцові стіни з добре збереженим готичним порталом.

Коли ж був збудований цей храм? Хоча джерел про історію цього храму досить мало, вони містять велику розбіжність. Так Імре Генсльманн, посилаючись на романський стиль його тонких, частково півциркульних вікон, та на основі інших ознак будівлі, датує її зведення ХV століттям, пояснюючи це тим, що згадані форми вікон спостерігаються також і на інших об’єктах нашого регіону в цей період. Вже згаданий нами А. Дєшман, посилаючись, зокрема, на Карої Чані, датує час його будівництва значно ранішим, близько 1300 роком.

Дослідники нашого краю Іван Поп та Дмитро Поп у своїй унікальній книзі з краєзнавства «В горах и долинах Закарпатья» (Москва. 1971 г.) писали про цей храм: «Строители Храма Иоанна Крестителя показали мастерство и искусство обрабатывать белый известняк (местный строительный материал). Тонкость профилировки валиков портала, динамизм их линий. Изящность декора окон в соединении с исключительным совершенством кладки стен заставляют забыть о том, что перед нами только остов былого сооружения».

Постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року №1761 руїни храму Іоанна Хрестителя занесені до Державного реєстру України, як Пам’ятка архітектури національного значення.

Не менш цікавими виявилися археологічні артефакти, які були тут знайдені, але це тема окремого дослідження.

Валерий Разгулов‎, історик-архівіст-краєзнавець

Публікується у рамках серії автора ІСТОРИЧНА СПАДЩИНА Т. ЛЕГОЦЬКОГО І ДОСІ НЕПОЦІНОВАНА

Дивіться також

Новини партнерів

Рекомендовані підприємства

Медичний центр "Архімед"

Медицина

Медичний центр «Архімед» — один з перших приватних...

Зареєструвати підприємство

Подати оголошення

Маєш файний шанс додати своє оголошення!

•Безкоштовно!

•Довго зберігається!

•Дуже круто!