Листопад

19

2022

Роми із Закарпаття добровільно пішли на фронт

«

Спочатку наші побратими думали, що будемо красти…»

У 128-й окремій гірсько-штурмовій Закарпатській бригаді служить група ромів, котрі прийшли в ЗСУ і перебувають у зоні бойових дій із перших днів російського вторгнення. Крім етнічної приналежності, цих бійців об’єднують ще дві особливості: перша – кожен із них є багатодітним батьком, тому не підпадає під мобілізацію, друга – всі вони прийшли у військкомат і попросилися в бойову частину не після повісток, а добровільно.

– Коли нас відправили в зону бойових дій, товариші по підрозділу ставилися до нас із недовірою – закривали сумки, ховали гроші й речі, – розповідає Михайло Титичко, позивний Барон. – Вони жили в постійній напрузі й страху, що в них щось украдуть – самі зізналися мені через місяць. Але ця недовіра дуже швидко пройшла – як тільки хлопці гарно придивилися до нас, ми так здружилися, ніби стали сім’єю. Нас уже кілька разів перекидали з місця на місце, але досі зідзвонюємося з першими товаришами, постійно тримаємо контакт.

Всі роми прийшли у військкомат і попросилися в бойову частину не після повісток, а добровільно.

Михайло недарма має позивний Барон. Для своєї групи ромів він беззаперечний авторитет. У Свалявському таборі, де компактно проживає близько двох тисяч ромів, є свій номінальний барон, літній уже чоловік. Але всі знають, що реальний лідер тут – саме Михайло.

Барон у початкові класи ходив до ромської школи на околиці табору в Сваляві, а потім перейшов у загальну школу, після закінчення якої несподівано для багатьох пішов на строкову службу. Власне, він єдиний серед ромів, хто служив в армії до війни.

Зараз у Михайла – другий шлюб, дружина народила йому трьох синів, котрим 5, 7 і 8 років. Барон побудував на околиці табору великий торгово-розважальний центр – приміщення на 700 квадратних метрів із магазином, рестораном, більярдною. Тут відзначають весілля, хрестини та інші свята практично всі мешканці табору. Крім того, він створив і очолив ромську громадську організацію «Романі рат» (у перекладі – «Ромська кров»).

– Війна в 2014-му для мене була як грім серед ясного неба. А коли побачив, що відбувається після 24 лютого, зрозумів, що мушу піти. Якщо не в перший, то в інший день, але мушу. Кожен мусить. Тому прийшов у табір, зібрав хлопців і спитав: «Хто зі мною?». Зголосилося ще восьмеро чоловік.

«…А потім навіть українці казали: «Хочемо бути, як цигани!»

Усіх дев’ятьох ромів зарахували в підрозділ, що займається ремонтом пошкодженої техніки. Однак на початку війни бригада вела тяжкі оборонні бої й відчувала нестачу бійців у гірсько-штурмових піхотних підрозділах, тому командир прийняв рішення створити з числа ремонтників окрему бойову роту й спитав, хто піде до неї добровільно. Усі дев’ятеро зголосилися й кілька місяців тримали оборону на південно-східному напрямку.

– Ми стояли в посадці, – розповідає Барон. – Тоді ще були морози, а дерева без «зеленки», тож траншеї, окопи, бліндажі копали вночі.

Нас постійно обстрілювали, бувало, й касетними боєприпасами. Під час одного обстрілу зруйнували кухню. Спершу всі боялися, але потім звикли, страх поступово минув.

Всі роми прийшли у військкомат і попросилися в бойову частину не після повісток, а добровільно.

Як правильно пити Омегу-3 для підтримки суглобів

Biovit

Омега-3 для відмінного самопочуття: як правильно вживати

Biovit

Дуже здружилися з товаришами по підрозділу. Самі завжди тримаємося разом, то й українці іноді жартома казали: «Хочемо бути, як цигани!». Селфі з нами робили, відправляли своїм рідним і хвалилися: «Дивіться – з нами тут воює циганський барон!».

За весь час була тільки одна конфліктна ситуація, скоріше непорозуміння, під час якого один боєць кинув фразу: «Там цигани проти наших виступають». Я підійшов до нього і сказав: «Ми добровільно прийшли захищати Україну, це наша країна. То яке ти маєш право ділити людей на чужих і своїх? Хто тут свій і хто чужий?». Конфліктна ситуація вирішилася сама по собі, ми й далі жили одним колективом.

Згодом кількох ромів довелося відправити на Закарпаття в пункт постійної дислокації для лікування й реабілітації – один зламав ногу, другий «заробив» грижу, ще в трьох загострилися інші хвороби. Але четверо товаришів, що залишилися в зоні бойових дій, очікують на їхнє повернення.

Крутий номер на позашляховику: «БАРОН1». Його, до речі, роми купили за власні кошти – допомога волонтерів не знадобилася.
Крутий номер на позашляховику: «БАРОН1». Його, до речі, роми купили за власні кошти – допомога волонтерів не знадобилася.

– У циган є неписаний закон – не воювати, взагалі не брати до рук зброю, – каже Михайло. – Але ми не загарбники, а захищаємо свою країну, тому я не бачу тут суперечностей. Ми творимо свою історію – українську і ромську. Маємо свій прапор, а по закінченні служби я візьму з собою речі, які зі мною з самого початку (похідне ліжко, сковорідку, щось із амуніції, яку сам купив), і влаштую невеличкий музей війни. Щоб люди знали, що Україну захищали в тому числі й роми.

«Не хочу, щоб росіяни командували в моїй хаті, що маю робити»

Разом із Михайлом у підрозділі служать ще троє ромів, двоє з яких – його рідні брати, а один – племінник. Попри те, що старшому, Василю, 41 рік, і він має чотирьох власних дітей і вже трьох онуків, чоловік воює, бо, як сам каже, «не хочу, щоб росіяни прийшли в мою хату й командували, що робити». Молодшому з братів, Дмитру, всього 31, і він батько вже п’ятьох дітей!

У кожного бійця над шевроном 128-ої бригади наліпка з поєднаного українсько-ромського прапора. Фото із сайту pravda.com.ua.
У кожного бійця над шевроном 128-ої бригади наліпка з поєднаного українсько-ромського прапора. Фото із сайту pravda.com.ua.

– Коли напала росія, й новини почали показувати ті страшні кадри, мене наче перемкнуло, – каже Дмитро. – Я подивився на своїх доньок і вирішив, що піду на фронт. Так і опинився тут із товаришами.
Четвертий із ромської бойової групи – Альберт Гоуді. Він наймолодший, 28 років, проте є батьком трьох дітей. Має зерновий бізнес у Білій Церкві, де побудував собі великий дім.

– Коли я був у відпустці, цікаво було подивитися на життя в глибокому тилу, – каже Барон. – Бачив, як місцеві хлопці й солідні чоловіки ховаються, коли поруч зупиняється машина з військовими, щоб їм не вручили повістки. І як багато гуляє по вулицях приїжджих чоловіків з Луганщини, Запоріжжя, Херсонщини, Харківщини. І тоді я подумав: якщо ми в зоні бойових дій обороняємо їхні області, а вони тут відпочивають, то це якось неправильно…

– Дехто з мого підрозділу, знаючи наші сімейні обставини, не вірив, що я повернуся з відпустки, – продовжує Михайло Титичко. – Пригадую, коли приїхав назад, поклав сумку на порозі й залишився надворі покурити, хлопці один за одним почали виходити й вітатися: «Барон, ти таки повернувся!». Вони були раді мене бачити, і я їх теж. Значить, ми тут недаремно!..

Джерело: «Українська правда».


Дивіться також

Новини партнерів

Цікаво

Рекомендовані підприємства

Медичний центр "Архімед"

Медицина

Медичний центр «Архімед» — один з перших приватних...

Зареєструвати підприємство

Подати оголошення

Маєш файний шанс додати своє оголошення!

•Безкоштовно!

•Довго зберігається!

•Дуже круто!