Лютий

02

2022

Ураїнка наодинці долає 400 км Закарпатського туристичного шляху

Б

оєць добровольчого підрозділу, волонтер Аліна Косовська наважилась сам на сам подолати взимку найдовший Закарпатський туристичний шлях.

Стартувала дівчина на Різдво у Великому Березному, наразі здолала уже більшу частину маршруту (Вододільний та Боржавський хребти), дійшла до полонини Красної. Здолала більшу частину маршруту. Залишаються ще три найважчі та найвищі масиви Українських Карпат – Свидовець, Чорногора та Мармароси.

У разі успіху Аліна стане першою, хто подолав соло взимку ЗТШ, – інформує Укрінформ. Про підготовку, довгий шлях, небезпеку, ризики та досягнення мрії у розлогому тексті від Тетяни Когутич.

Стартувала на Різдво

Аліна Косовська – відома в Україні волонтерка, боєць добровольчого підрозділу, учасник війни з Росією на Сході, два роки дівчина провела на передовій. Наразі живе й працює в Авдіївці, доти була киянкою, займалася спортом – перебувала в резерві збірної України з художньої гімнастики. Очолює ініціативну групу волонтерів-мандрівників, з якими в теплий сезон раз на декілька тижнів підіймається в гори прибирати сміття і ремонтувати колиби.

Стартувала на ЗТШ Аліна Косовська 8 січня у Великому Березному.

До походу готувалася довго й ретельно.

“Я знаю золоте правило: пройти той маршрут влітку, який збираєшся йти зимою, тож протягом літа та осені пройшла всі клаптики ЗТШ (крім Чорногори, бо її я пробігла вже багато разів під час акцій з прибирання сміття у горах). Це допомагає краще пізнати місцевість і добре на ній орієнтуватися”, – розповідає Аліна Косовська.

Не менш ретельно дівчина підготувала спорядження для зимового соло-походу. Це мембранні речі, пухові, трекінговий одяг та спеціальне взуття з пластику, яке важить 5 кг. Також дівчина має снігоступи, кішки, льодоруб. Ночує в наметі, у гірських колибах (у яких залишає аптечки для туристів) та в цивілізації (готелі, приватні садиби на маршруті ЗТШ, де можна зарядити гаджети).

“Спорядження тестоване раніше у зимових і літніх походах. Перед стартом фізично готувала тіло до холоду: перебувала в умовах, в яких організм звикав до низьких температур, гуляла в легкому одязі, спала на долівці тощо”, – розповідає вона.

Також дівчина каже, що за місяць до походу тренувалася в залі та щодня виходила на пробіжки.

Весь маршрут розраховує пройти за 1,5-2 місяці. За попереднім розрахунком, запланувала 27 ходових днів. На маршруті дівчина поповнює запаси: друзі відсилають Аліні на відділення “Нової пошти” пакунки з припасами, вона спускається у містечка та села і забирає їх.

Часового ліміту собі не ставить, утім, маршрут прагне пройти до кінця. У разі успіху це буде рекорд, адже досі в Україні ніхто не проходив узимку соло весь ЗТШ.

Наразі за спиною волонтерки більша частина шляху, утім, їй лишилися найвищі масиви — Свидовець, Чорногора та Мармароси.

Коли стає занадто важко, я рахую кроки

Усі етапи своєї мандрівки на маршруті Аліна Косовська детально та поетапно описує, ділиться досвідом, здобутками та факапами. Також викладає багато чудових світлин.

“Перші кілька десятків кілометрів мені здавалось, що я от-от розсиплюсь на шматочки і нікуди не дійду. Ну які там чотири сотні кілометрів, якщо мені настільки важко пройти два десятки?… Спина нестерпно боліла від наплічника. У Щербині я прийшла ночувати в садибу і зрозуміла, що мені просто боляче лежати, а ворушитись — взагалі за межею реальності. На нозі з’явилась гематома з незвички до жорстких черевиків. Вона і зараз є, але там вже наросло щось м’яке і не дуже чутливе і тепер це не заважає. Я знала, що поступово звикну до всього, а тим часом мушу просто йти. Коли стає занадто важко, я рахую кроки. Не думаю, скільки лишилось кілометрів маршруту, скільки з них – на сьогодні, а просто рахую. Іноді роблю сотню кроків без зупинки, іноді зупиняюсь кожні тридцять, щоб перевести дух, а потім зробити ще тридцять, і ще, і ще. Оглядаючись на дві сотні кілометрів, переконую себе, що впораюсь із наступним 30-кілометровим відрізком. Щоб за ним перевести дух і пройти ще тридцять. І ще. І ще…

Кожен крок у нашому житті наближає нас до мети. Якщо вона здається неможливо далекою, а шлях – нестерпно важким, потрібно відкинути емоції і просто думати про наступний крок”, – пише Аліна Косовська.

“На високогір’ї прохолодно, особливо сьогодні – десь близько -17°. Але мої лапки живі завдяки правильним пуховим рукавичкам. Спочатку я припустилась помилки і взяла пухові рукавиці з окремими пальцями. У них незручно ховати руку в тонкій рукавиці під час переходів – пальцям тісно, порушується кровообіг і в результаті холодніше. Та на Боржаву я вже йшла в правильних рукавицях і спустилася з цілими пальцями”, – пише мандрівниця.
“Губка для посуду. Ага, смішно, але коли я надавила собі черевиком болючу гематому відтінків фіолетового, врятувала саме вона, запхнута в шкарпетку. Сушка одягу на пічці, блін. Я ж знала, що то так не працює, але чомусь таки повісила його сушитись на гарячу пічку в колибі під Черемхою. Мінус комплект термобілизни і два комплекти хороших трекінгових шкарпеток. Добре, що додумалась не повісити туди мембранну куртку, хоча думка виникала”, – ділиться дівчина.“Тільки зараз зрозуміла, що на сто-якомусь кілометрі я перестала рахувати, скільки днів я на маршруті і тим більш – заглиблюватись в дати і дні тижня. У мене тут дні вимірюються кілометрами і вершинами”, – каже Аліна Косовська.

У соло я повністю відповідальна за своє життя

Також дівчина розповідає про особливості соло-походу, те, які виклики він ставить та чим відрізняється від групових сходжень у гори.

“А тобі не страшно одній?” Це найчастіше запитання від людей, які чують, що я ходжу в гори соло. Так, звісно, ж я не одразу прийшла до того, щоб проходити сотні кілометрів наодинці з природою і насолоджуватись цим єднанням сповна. Перш за все потрібно було здобути чималенький гірський досвід у групах. Потім зазирнути в очі усім своїм страхам і відправити їх куди подалі. Крайній етап – чітко усвідомити, які небезпеки чатують на мандрівника-одиночку і як я можу з ними впоратись самостійно.
“Одна в лісі? А як же звірі?” Чомусь саме це питання виникає у людей найчастіше, коли вони чують про зимові соло в горах, хоча насправді найбільш небезпечним є високогір’я, а зона лісу скоріше навпаки: місце, де можна сховатись і перевести дух. Ну, але хай будуть звірі. Найстрашніший звір планети — то людина, і лісові хижаки бояться нас значно більше, ніж ми їх. Жоден адекватний вовк не вийде з лісу до людини просто так, та і ведмеді не надто полюбляють тушкованку з туристів. У них є простіша і безпечніша здобич, і їм геть не цікаво нападати на щось велике, гучне і яскраве, що ворушиться по маршруту і дивно пахне містом. Але якби раптом ви все ж зустріли звірів, запам’ятайте золоте правило — їх лякає гучний звук, краще металевий. Я використовую свисток або просто стукаю трекінговими палицями одна об одну, коли чую підозрілі звуки з лісу. Таким самим способом відлякую собак у селі”, – описує Аліна Косовська.

А раптом щось станеться?” Ось це вже більш адекватне питання. Коли ви йдете в групі, то можете бути впевнені, що в разі травми чи поганого самопочуття вам допоможуть спуститись або викличуть допомогу. Коли йдете самі, то зобов’язані продумати до дрібниць надання допомоги собі своїми ручками в будь-якій критичній ситуації. Це, перш за все, навички домедичної допомоги й адаптація їх до умов вашої мандрівки. Продумайте детально, чим ви будете зупиняти кровотечу і скільки часу вам на це знадобиться, враховуючи, що при пошкодженій артерії життя вимірюється кількома хвилинами. Навчіться фіксувати зламану кінцівку палицею або снігоступом. Пам’ятайте на рівні підсвідомості, в якій кишені наплічника лежить ваша аптечка, і завжди тримайте її в одному місці. Ви не помрете, навіть якщо зламаєте ногу і будете в місці, де немає зв’язку для виклику допомоги. Але ви повинні чітко усвідомлювати порядок своїх дій: надати собі допомогу, облаштувати тепле укриття і спокійно сидіти, не забуваючи їсти та пити, до прибуття рятувальників. Якщо ви йдете по маршруту і маєте при собі намет, спальник і газовий пальник, з цим пунктом не має виникнути жодних проблем. Просто, на відміну від роботи в групі, тут вам знадобиться трохи зачекати. Звісно ж про ваш маршрут має знати хтось із друзів чи рідних, щоб допомогти рятувальникам звузити коло пошуку”, – розповідає туристка.

“На високогірних ділянках ховається головна небезпека. Карнизи, лавини, обриви, обледенілі схили випробовують на міцність усіх, хто наважився підійти до суворої краси. Але тут нема різниці, сам ти чи в групі, натомість має значення досвід та твереза оцінка. Мені зазвичай легше приймати рішення наодинці. Там, де група сказала б “фігня, проскочимо в черевиках”, в соло я вдягну кішки і дістану льодоруб. У групі важко слідкувати, щоб ніхто, поспішаючи, не зайшов на сніговий карниз, натомість наодинці я обдумую кожен крок і помічаю дрібниці рельєфу. В соло я повністю відповідальна за своє життя, а це означає – зроблю все, щоб лишитись живою. Ба більше – саме в ці моменти я відчуваю себе по-справжньому живою, кожною клітинкою свого тіла. Це відчуття таке справжнє і щире. Його нема більш ніде. У гори варто ходити соло, щоб по-справжньому відчути всю глибину життя і вдихнути щастя на повні груди. Але не забуваючи ретельно підготуватись і обміркувати кожну дрібничку. І відповідаю на головне питання: ні, мені не страшно. Часом важко, часом холодно, часом боляче, але не страшно”, – ділиться Аліна Косовська.

Зі свого боку, закарпатські рятувальники кажуть, що спостерігають за сходженням Аліни.

“Вона зареєструвалася у ДСНС, повідомила про те, що проходить соло-маршрут Карпатами у рамках ЗТШ. Контакти дівчини є у керівників всіх підрозділів гірських рятувальників, з нею постійно виходять на зв’язок, періодично продзвонюють і питають, як триває проходження маршруту”, – каже речниця Управління ДСНС у Закарпатській області Наталя Батир.

Разом із тим, у рятувальників наголошують, що зимові соло-походи Українськими Карпатами можуть бути вкрай небезпечними для життя та здоров’я, і не радять туристам повторювати ініціативу Аліни Косовської.

Аліна задає тренди й робить відомим ЗТШ

За тим, як долає ЗТШ Аліна Косовська, спостерігають не лише рятувальники, а й закарпатські гірські провідники та гіди, особливо – Аліса Смирна та Сергій Прокоп, які минулого 2021-го року організовували поетапне проходження Закарпатського туристичного шляху.

“Те, що робить Аліна, – дуже круто, я читаю кожен її допис про проходження ЗТШ. Ми наразі не знайомі, але після закінчення маршруту обов’язково познайомимося, – каже гід Сергій Прокоп. – Ця маленька тендітна дівчина викликає справжнє захоплення, вражає її підготовка та витримка. А цієї зими дуже важко: у горах постійно йде сніг, починаючи з Різдва. Йти справді важко, постійно свіжий сніг-пухляк. Від часу, як вона стартувала, було 1-2 ясні дні, все решта — погана погода, із заметілями, хмарністю, постійні сильні морози та вітри. У таких погодних умовах в Аліни дуже хороший темп, Боржаву вона пройшла фактично за день. Також дуже добре, що вона постійно на зв’язку з друзями та ДСНС-никами, що описує етапи своєї мандрівки”, – каже Прокоп.
“Я зазначу, що Аліна задає тренди, – говорить гірська провідниця Аліса Смирна. – Адже досі ніхто не проходив ЗТШ взимку соло, а тут це першою зробить дівчина! Чоловікам треба буде задуматися. Минулого року, до речі, були спроби проходження зимового ЗТШ, але двоє хлопців, які вийшли на маршрут, зупинилися іще на Вододільному хребті, тобто на першій третині шляху, і не пройшли його. Улітку інша дівчина пройшла ЗТШ, це Юлія Лампека, вони стартували удвох, але потім її напарник зійшов із маршруту через травму. Юля влітку гнала по 35 км в день, Аліна зараз дуже правильно розраховує свій час і ресурси. Видно, що вона обдумано робить кожен крок, це добре, вона слухається себе, свого тіла, вона ментально занурена в те, що робить, і це в неї виходить дуже круто.

Думаю, що після Аліниного проходження ЗТШ це швидко стане трендом, усі ринуться в соло на маршрут. Рятувальникам це додасть роботи, утім, додасть популярності і найдовшому маршруту Українських Карпат, який досі, я вважаю незаслужено, був маловідомим і недостатньо популярним. Ми, українці, такі вже є, що більше любимо Грузію чи там, Лікійську стежку в Туреччині. Хоча це набагато дорожче в організації. Але наш старий добрий ЗТШ – прекрасний для мандрівок, це різні гори, це 400 км насолоди – природа на гірських масивах протягом ЗТШ різна, види вражають.

Також Аліса Смирна зазначила, що в 2022-му році на Закарпатті планують повторювати поетапне проходження ЗТШ. До цього можуть долучитися усі, хто любить ходити в гори. Стартуватимуть весною, коли гірські походи стануть більш доступними для широкого загалу. Усі учасники таких походів отримують туристичний паспорт, який засвідчить те, що вони пройшли Закарпатський туристичний шлях.

ЗТШ – туристський шлях, один із головних пішохідних маршрутів Українських Карпат. Пролягає у межах Закарпатської області – із заходу на схід, через основні гірські масиви Українських Карпат, має протяжність 398 км. ЗТШ створили у 2004 році, у 2010-му маршрут промаркували згідно зі стандартами чеської системи маркування завдяки співпраці проєкту FORZA з ГО “Карпатські стежки” та органів місцевого самоврядування Закарпатської області.

Дивіться також

Новини партнерів

Цікаво

Рекомендовані підприємства

Медичний центр "Архімед"

Медицина

Медичний центр «Архімед» — один з перших приватних...

Зареєструвати підприємство

Подати оголошення

Маєш файний шанс додати своє оголошення!

•Безкоштовно!

•Довго зберігається!

•Дуже круто!