Втрачений Ужгород: будинок учительки дівочої семінарії Марії Карцуб (Фото) - Мукачево.today

Квітень

21

2018

Втрачений Ужгород: будинок учительки дівочої семінарії Марії Карцуб (Фото)

Ц

ей будиночок колись належав греко-католицькій єпархії, яка здавала його в оренду, аби мати можливість утримувати свої навчальні заклади.

На вулиці Волошина глибоко, мало не по самі вікна, вгруз у землю старенький будиночок. Його майже не видно за щільно припаркованими автомобілями, про нього не розповідають екскурсоводи, а у двір цього будинку туристи заходять хіба для того, щоб пофотографуватися на фоні щільно обплетеної плющем стіни сусіднього дитсадка – колишнього сиротинця і будинку Августина Волошина.

Цей будиночок колись належав греко-католицькій єпархії, яка здавала його в оренду, аби мати можливість утримувати свої навчальні заклади. Він не є найстарішим на сучасній вулиці Волошина, але теж може похвалитися солідним віком у 118 років. Коли у 1900-му його звели, вулиця виглядала зовсім не так, принаймні двох сусідніх споруд: сиротинця і єврейської школи тоді ще не було. Оскільки в будівлі є замуровані двері, які межують зі стіною колишньої єврейської школи і культурного центру (нині – біологічний факультет УжНУ), можна припустити, що колись на місці єврейської школи був сад, до якого виходили з правого боку єпархіального будинку.

Ми не знаємо, хто проживав там перші 27 років із часу зведення будівлі. Але у 1927-му туди на правах оренди заселилася дуже цікава людина – вчителька Ужгородської греко-католицької учительської дівочої семінарії Марія Карцуб.

Народилася Марія Карцуб 18 квітня 1886 року у невеличкому селі Модьоріжеп (угорською – Magyarizsép, словацькою – Nižný Žipov) на нинішній території Словаччини у сім’ї греко-католицького священика Пала-Яноша Карцуба. Священиками були не лише батько Марії, а і дід, прадід, згодом – два брати, а дві племінниці стали монахинями. Загалом у о. Пала-Яноша та його дружини Емілії Ігнатко народилося семеро дітей. Марія була наймолодшою, але саме її батько вважав своєю правою рукою, помічницею для усіх братів і сестер. Марія справді мала дуже цікавий характер, бо якимось чином поєднувала надзвичайну доброту і ласкавість із рішучістю, наполегливістю, організаторськими здібностями та умінням стійко витримувати невдачі. Вона з дитинства була дуже самостійною і любила вчитися, тож після завершення початкової школи у місті Міхаловце, батьки відправили її навчатися у дівочу школу в Ужгороді, по завершенні якої Марія ще чотири роки навчалася тут же в жіночій учительській семінарії. Цей навчальний заклад із відмінними оцінками дівчина закінчила у 1906-му році, тобто вже у 20-річному віці. Перше місце роботи знайшла у Міхаловце, де до лютого 1909 року працювала помічником учителя в початковій школі.

Тоді доля знову повернула Марію до Ужгорода. Директор семінарії Юлій Меллеш запросив її стати вчителькою підготовчої школи, підписав призначення на цю посаду єпископ Юлій Фірцак. Аби зрозуміти, що таке підготовча або “упражнительна”, як її ще називали, школа, треба трохи розповісти про структуру ужгородської семінарії.

На її території на нинішній вулиці Волошина знаходилося кілька будівель: власне семінарія, гуртожиток, де під наглядом монахинь проживали семінаристки, спортивна зала, а ще на подвір’ї перед гуртожитком-інтернатом стояла довга двоповерхова будівля школи. Школа ця була початковою чотирирічною, мала всього 4 класи по 10-12 учнів у кожному. Ходили до неї, як правило, діти відомих ужгородців: і хлопчики, і дівчатка. А навчали їх, зокрема, і семінаристки старших класів, для яких такі заняття були хорошою практикою. Саме підготовкою дівчат до роботи, їхньою практикою і займалася упражнительна школа, якою керувала Марія Карцуб. Ця установа була частиною семінарії, але мала окремий статус.

У травні 1910-го Марія Карцуб склала клятву вчителя, в якій обіцяла перед Богом служити угорській вітчизні і королю, виконувати закони і поважати традиції своєї країни, відповідально виконувати обов’язки вчителя, дбати про довірених дітей та виховувати їх у любові до своєї держави.

Разом із роботою в упражнительній школі Марія Карцуб до 1924 року працювала ще й вихователькою сиротинця для бідних дівчат, доньок священиків. Вона взагалі дуже любила дітей, мала безкінечне терпіння для того, аби їх виховувати і навчати. Але разом із тим вважала, що вчитель має бути таким, аби його поважали. Любила казати: “Якщо я замість себе залишу на уроці перед дітьми олівець, вони мають слухатися олівця, якщо так сказав учитель”. Тобто, Марія Карцуб вміла балансувати у своїй роботі між тим, аби тримати учнів у послуху, і тим, аби бути з ними максимально щирою, доброю і справедливою.

Вчителька Марія Карцуб – третя з правого боку у верхньому ряді

Цікаво, що власних дітей Марія Карцуб не мала і заміжньою ніколи не була. Її рідні нині розповідають, що чули колись давно про те, що Марія була у молоді роки закохана, але вступити з коханим у шлюб не вийшло, тому і вирішила присвятити усе своє життя дітям і школі. Загалом педагогічній роботі Марія Карцуб віддала 33 роки. За цей час напрямок діяльності змінила лише раз – у роки Першої світової війни. У 1914-му, коли почалася війна, Марія пройшла при Червоному хресті курси медсестер, а потім рік працювала в Міхаловце у військовому шпиталі, доглядаючи поранених бійців австро-угорської армії.

Повернувшись після року роботи у шпиталі до Ужгорода, Марія продовжила навчати семінаристок в “упражнительці” (так називали школу її учениці). Крім педагогічної практики, Марія проводила для семінаристок багато гурткових занять, навчала їх рукоділлю, готувала до дорослого самостійного життя, водила на екскурсії. До прикладу, у звіті діяльності семінарії за 1935-1936 навчальний рік, написано, що Марія Карцуб в рамках педагогічних екскурсій водила дівчат: у вересні – дивитися, як вибирають бараболю, в жовтні – до лісу, в листопаді – на кузню, торги (ярмарок) і до друкарні, у грудні – “на торговлю до Баті” (мабуть, в ужгородський магазин взуттєвого магната Баті), у лютому – дивитися ліфт у Василіян (йдеться, очевидно, про монастир Чину св. Василія Великого, в будівлі якого нині працює фізичний факультет УжНУ, але про те, що там працював ліфт, даних у нас немає), у березні – знайомитися з роботою телеграфу, у квітні – на каменоломню та Кальварію, у травні – знову до лісу та на “оглянення купелі в Собранцях”. Крім того, завідувала Марія Карцуб бібліотекою упражнительної школи, а ще керувала курсами для неграмотних служниць, куди приходили молоді дівчата, як правило, служниці в будинках заможних ужгородців, котрі могли безкоштовно на курсах навчитися писати і читати.

Семінаристки на екскурсії. Марія Карцуб стоїть з правого боку. Біля неї, усміхнений, стоїть майбутній директор семінарії о.Василь Ларь

Для того, аби підвищити кваліфікацію, Марія Карцуб і сама багато вчилася. Вона їздила на курси і до Будапешта, і до Оломоуца (там отримала право викладати чеською мовою), слухала курси з викладання співів і “тілесного виховання”. Взагалі подорожувати пані вчителька дуже любила. Вже у старості не раз казала племінницям: “Збирайте гроші на подорожі. Їздіть по світу, пізнавайте нове і вчіться”. У 1925 році Марія Карцуб подорожувала Італією, побувала у Ватикані. Пізніше 4 тижні відпочивала у Чехії. У 1930-му здійснила подорож до Франції, побувала у Парижі і паломницькому Лурді. У подорожах Європою почувалася вільно, бо чудово знала кілька мов: французьку, трохи італійську, угорську, яку вважала рідною, чеську, в роботі використовувала латину.

Нині рідні Марії Карцуб кажуть, що то була дуже начитана й інтелігентна людина, могла доречно прочитати напам’ять абзаци з літературних творів, мала невелику, але хорошу домашню бібліотеку. При цьому скромнішої на вигляд жінки ще треба було пошукати. Все життя вона одягалася в чорні довгі сукні з білим комірцем (на урочистості – з білим жабо). Вважала, що вчителька має бути скромною і подавати приклад своїм ученицям. Амбіцій не мала жодних, завжди стояла на задньому плані як у роботі, так і у благодійності. Якщо допомагала влаштувати благодійний ярмарок, то завжди просилася, до прикладу, пекти пряники, а не продавати їх на виду громадськості. Серед документів, які збереглися в речах Марії, є чимало подяк і відзнак за благочинну роботу. Так, в одному листі будапештські францисканці дякували Марії Карцуб за надіслану допомогу і повідомляли, що за це згадуватимуть її ім’я на 25 тисячах мес.

Фрагмент фото 1938 року. У кутку зліва стоїть на фоні школи Марія Карцуб. Поруч із нею – колеги, учениці, духовенство та чиновники.

У 1940-му році Марія Карцуб вийшла на пенсію. Разом із нею на відпочинок семінарія урочисто проводжала колегу і подругу Ольгу Чопей. З цього приводу у щорічних звітах семінарії писали: “Марія Карцуб, учителька упражнительної школи, протягом 33 років виховувала довірених їй дітей, кандидаток на вчительське звання. Жила для них! Своїх вихованок любила вона, як мати своїх дітей. Відчувала завжди хвилювання дитячої душі. У своїй роботі була невтомною. Вона була улюбленою для учениць, батьки ж були щасливі, якщо могли своїх дітей дати під її опіку. Вона не лише новими знаннями збагачувала довірених їй дітей, а й формувала їхні характери”. Здається, за жоден рік у звітах так детально не описували прощання з вчителями, як було у випадку з виходом на пенсію Марії Карцуб та Ольги Чопей. Семінаристки влаштували для свої вчительок справжнє свято з концертом, а єпископ Олександр Стойка вручив їм подяки за багаторічну сумлінну працю.

Чим займалася ще доволі молода, 54-річна Марія Карцуб на пенсії – не відомо, рідні лише знають, що вона громадської і благодійної роботи не покинула, а ще, мабуть, багато читала, вишивала, ходила до церкви, після відвідин якої неодмінно збиралася на каву з колежанками та подругами Ольгою Чопей і сестрою Августина Волошина, Ольгою Волошин. Проживала ж Марія тоді з двома сестрами-вдовами: Анною, котра працювала на пошті, та Емілією.

У будинок № 24 по вулиці Ракоці (тепер це будинок № 34 по вулиці Волошина) Марія Карцуб, як ми вже згадували, заселилася у 1927 році. Орендувала три кімнати з кухнею у греко-католицької єпархії, облаштувала все всередині скромно, за своїм смаком, прикрашаючи інтер’єр лише картинами релігійного змісту і вишивкою. Рідні кажуть, що хоч Марія і мала пристойну заробітну плату в семінарії, ніколи на себе чи облаштування будинку дорогими речами не витрачалася. Гроші в неї завжди йшли на допомогу батькам, братам, сестрам, потім їхнім дітям. Допомагала вона і бідним ужгородським сім’ям, якщо знала, що в когось із знайомих захворіла дитина, неодмінно відправляли трохи грошей тій сім’ї.

Проводи на пенсію. З букетами квітів сидять Марія Карцуб та Ольга Чопей.

Після Другої світової війни, коли Ужгород став радянським, єпархія, передчуваючи, що нова влада забиратиме церковне майно, запропонувала Марії Карцуб подарувати їй будинок. Але скромна Марія подарунку не прийняла, та й не вірила тоді, що такий сценарій подій можливий. Коли ж почалися справжні гоніння греко-католицьких священиків, була приголомшена і дуже переживала, адже особисто добре знала усіх місцевих панотців.

Той період був дуже важким для Марії Карцуб. Нова влада виділила їй мізерну пенсію, тож вона, аби вижити, почала продавати все цінне, що було в домі: картини, посуд, книжки тощо. Просити допомоги у членів родини їй було несила, навіть, коли не мала їжі, голодувала, допомоги приймати не хотіла. Рідні, як могли, іноді навіть хитрощами, передавали Марії гроші та їжу. У 50-х роках до неї переїхали дві племінниці, котрим уся родина наказувала: самі готуйте і тітку Марію годуйте.

Будинку, за яким її попросила наглядати єпархія, Марія Карцуб уберегти не змогла, частину його таки надали іншій сім’ї. Останні три роки свого життя вчителька провела у Виноградові, де проживав її племінник, священик Павло Карцуб. Померла Марія у 1960-му, похована, як і просила за життя, в Ужгороді на Кальварії.

Тетяна ЛІТЕРАТІ, “Про Захід”

Дивіться також

Новини партнерів

Курс валют на портале Finance.ua

Рекомендовані підприємства

Медичний центр "Архімед"

Медицина

Медичний центр «Архімед» — один з перших приватних...

Зареєструвати підприємство

Подати оголошення

Маєш файний шанс додати своє оголошення!

•Безкоштовно!

•Довго зберігається!

•Дуже круто!