Загублені скарби Ференца Ракоці ІІ або яку таємницю бережуть печери Берегівщини? - Мукачево.today

Січень

08

2018

Загублені скарби Ференца Ракоці ІІ або яку таємницю бережуть печери Берегівщини?

О

колиці Берегова оточують тінисті діброви – рідкісне явище у рівнинній частині нашого краю. Це острівці колись могутніх дубових лісів, куди угорські королі та знать приїжджали полювати на оленів та диких кабанів. Оточують наше місто і невисокі гори, порізані уступами терас, на деяких з яких, стараннями потужних виноробних фірм «Чизай» та «Котнар», буянять виноградні плантації. Це Берегівське горбогір’я , залишки стародавніх вулканів. Простягаються вони від Ардо (Чопівка) і села Кідьош до сіл Бене та Квасово (біля 18 кілометрів уздовж та біля 9-ти упоперек). Тепер важно уявити, що ці гори з фруктовими садочками та виноградниками колись викидали лаву – киплячу масу ( ліпаритову та андезито-базальтову магму). Берегівському горбогір’ю, за оцінками фахівців – 15 мільйонів років. Це своєрідний острів серед Придунайської низовини. Навіть серед вулканічних зон, ця місцевість особливо вирізняється, адже розташована на межі двох структурних зон – Паннонського середнього масиву та Закарпатського внутрішнього прогину.

Така неповторна природна краса оточує нас із самого народження й до глибокої старості, несе з собою особливу ауру. Для одних – це душевний спокій та врівноваженість, для інших, політ фантазії. Для мене особисто – невичерпне джерело натхнення! На цей благодатній землі народилося багато легенд та переказів,які мають реальну основу, підтверджені архівними джерелами. Й пов’язані вони з печерами, що наскрізь прорізають довколишні гори. Привабливими для любителів екстремального туризм , завжди були печери на Куклі. Це цікава геологічна пам’ятка, яка займає площу підземель – понад 5 га. Кількаповерхові печери, штольні, вузькі й низькі коридори тощо, хоч знімай фільми жахів. До речі, в Державному архіві Закарпатської області знайшов відомості, що вже у п’ятнадцятому столітті тут проводилися гірничі роботи, де добували каолін, цінну у ті часи білу глину. До слова, в часи Австро-Угорщини ця глина йшла на виготовлення елітного «Віденського фарфору». Не менш цікава гора Келемен, що розташована в трикутнику, який утворюють села Оросієво, Квасово та Бене на лівому березі річки Боржава. Тут, у печерах, за народними переказами, й досі зберігаються скарби князя Ференца Ракоці ІІ.

Бувало, що сюжетами для легенд слугували різноманітні повідомлення. Так, 20 лютого 1831 року мисливець, переслідуючи лисицю, яка сховалася в норі, знайшов 38-метрову печеру на околиці села Мужієво. У своєму листі до жупана Яноша Лоняї та управляючого домінією Ласло Дебрентеї він повідомив , що знайшов у печері людські скелети та срібні монети, відтак просив вислати гірничих робітників для продовження досліджень. Цей лист зберігається у філіалі Державного архіву Закарпатської області в Берегові. З нього дізнався, що робітники ґрунтовно обстежили печеру і встановили: рятуючись від страшенного польського спустошення і звірства рейтар князя Любомирського, деякі мешканці села Мужієва, сховалися сюди в 1657 році. Було знайдено людські скелети, зібрано багато речей. Там же, в архіві, зберігається повний опис всього знайденого. Його використав дослідник Тиводор Легоцький у своїй праці, опублікованій у 1862 році в будапештській газеті «Вошорнопи уйшаг» («Недільна газета»). Відомий краєзнавець повідомляв:

Там було знайдено 7 залізних ключів, 33 срібні шпильки, одна кавова ложка, кілька ланцюжків із ґудзиків, 6 мідних перснів, застібка, пляшка, скляне намисто, одна польська монета Сигізмунда 1615 року й 9 інших, кілька глиняних посудин, корчага та шкіряні чоботи.

Далі Легоцький пише:

Офіційний документ згадує лише двох чоловік. Один із витягнутою шаблею лежав біля входу, його одяг зітлів, але юхтові чоботи збереглися неушкодженими. Іншого чоловіка тримала в обіймах жінка, що лежала на кам’яному виступі. В її руках знаходилися тлінні останки немовляти. При вході лежали шматки сірки. Це свідчить про те, що близько 50 осіб, що знаходилися у печері, отруїлися її випарами.

Така сумна історії цієї Мужієвської печери.

Мешканець цього села, вже покійний, колишній вчитель місцевої школи Федір Михайлович, записав народну легенду:

На південному схилі гори (Берегівське горбогір’я – В. Р.) з давніх часів видніється вхід до великої печери. Місцеві жителі назвали її «Золотою», вважаючи, що вона веде до покладів золота. На цьому місті дорогоцінний метал здобували ще в часи Римської імперії. Гірський хребет був північним кордоном Римської держави. Крім добування золота, римляни займалися і розведенням винограду. Вони називали це місце «муше», що на латині означає «виноградний сік». Звідси й походить назва цього населеного пункту – Мужієво.В селі побудували кам’яну церкву, але під час нашестя польських військ в 1657 році її разом з усім селом було зруйновано. Руїни церкви ще й нині стоять на західній околиці села. Тут селяни знайшли висічену з білого каменя козу. Вона довго лежала, поступово втрачаючи свій первісний вид. Через певний час з кози залишилося тільки її туловище. Землероби використовували його при боронуванні ріллі. Велику кам’яну глибу клали на борону, щоб вона краще оброблювала землю. Після закінчення польових робіт відкидали її у бік. Хто знає, якою була б доля цієї висіченою з каміння кози, якби сюди не завітав незнайомий чоловік. Місцеві жителя довго сміялися над ним, коли дізналися, що він заплатив за цю річ великі гроші. Але яким великим було їх здивування, коли незнайомець невдовзі розбагатів. Справа у тому, що він знав секрет кам’яної кози. Принісши свою покупку додому, він розбив її і знайшов в нутрі золото. Мабуть, римський раб, майстер на всі руки, вирізуючи з каменя козу, заховав в її середині золото, готуючись до втечі з неволі. Про те, звідки знав секрет цієї своєрідної скульптури незнайомець, легенда вже мовчить. (Архів автора).

Відомо, що печери частково збереглися. Добич в старі часи велися турками, саксонцями та угорцями, примітивно з кіркою, кайлом за допомогою світильника. Ходи у розгорнутій системі шахт вони пробивали на глибині з відзначкою – 200 метрів. Золотошукачі досить легко проходили з крізь м’яку каолінову породу, в яку були вкраплені золотоносні породи. Саме з них потім вимивали золотий пісок. Про знайдені самородки в мужієвському золоторуднику, згадок, поки що, немає. Щодо самого золоторудника, який тут працював з часів незалежності України, то це, скоріше, був політичний фактор, а не економічний. Адже з тони порід у середньому тут намивали 6-7 грамів золота. За рентабельність вже не кажу. Хоча, схоже, інвесторам навішували на вуха локшину, щоб успішно «закапувати» в цих шахтах-штольнях-печерах – грошики. Бо ж вони – не пахнуть! А от, для туризму, тих же екстремалів – вони підійшли би. Та й від золотошукачів-аматорів з різних куточків світу, звісно під пильним оком фахівців-маркшейдерів, відбою б не було. Навколишня територія дозволяє створити тут відповідне «Ельдорадо». Останнє слово тут, за провідними турфірмами, і не тільки…

Цікаве повідомлення про ще одну знайдену печеру, знайшов в тому же архіві. Мова там йшла про те, що 14 березня 1934 року житель Верхніх Реміт Берегівського округу, Михайло Фельцман, чистячи колодязь на власній ділянці, знайшов на його дні отвір величиною з долоню. Дослідження встановили наявність порожнечі. Разом із сусідом Михайлом Маргітичем розчистили вхід, де знайшли невеличку печеру – шириною 140 см і висотою 130-140 см. Вона виглядала сухою і чистою, навіть не було павутиння. У кінці з правої сторони була видовбана ніша для ліжка, підлога ретельно змазана глиною, як це робили в навколишніх селах. До приїзду жандарма підземелля не збереглося у первісному вигляді. Цілу низьку предметів знайшли у місцевого вчителя Миколи Манзюка і в Юрія Маргітича. На жаль, не виявлено опису предметів й ми не можемо судити про них. Далі Петрашек повідомляє: печера ця могла продовжуватися далі й закінчуватися в масиві Сильниця. У зв’язку з цим допитали найстарішого мешканця села 87-річного Івана Маргітича. Він нічого не знав про неї і навіть не чув про її існування, але відзначив, що це могло бути підземне житло. Можливо, в цьому масиві є й інші печери.

У кінці свого протоколу жандармський сержант писав: «Дуже ймовірно, що ця печера пов’язана зі знахідкою 21 березня 1931 року, коли відшукали скарб срібних монет. Згідно з легендою, там жили розбійники». В архіві зберігається опис цього скарбу. Він складався із 49 монет з написом «Сигізмунд ІІІ» 1626 р. (вага 180 г.); 548 монет без дати з написом «Сигізмунд ІІІ» (вага 600 г.); 26 монет неякісного карбування (вага 50 г.); 7 польських і німецьких монет ХVІІ століття. Знахідки були передані в Мукачівський музей ім. Т. Легоцького.

Наведені факти красномовно свідчать про той інтерес, який супроводжував кожне повідомлення про відкриття печер й знахідки у них. І не випадково, що інколи із ностальгією згадую свої юнацькі мандрівки з товаришами у підземелля на Куклі, де ми сподівалися знайти розбійницький скарб.

Валерій Разгулов

Джерело: Перший кабельний

Дивіться також

Новини партнерів

Курс валют на портале Finance.ua

Цікаво


Рекомендовані підприємства

Медичний центр "Архімед"

Медицина

Медичний центр «Архімед» — один з перших приватних...

Зареєструвати підприємство

Подати оголошення

Маєш файний шанс додати своє оголошення!

•Безкоштовно!

•Довго зберігається!

•Дуже круто!