Змінити Конституцію: чому про це заговорили в команді Зеленського? - Мукачево.today

Червень

16

2019

Змінити Конституцію: чому про це заговорили в команді Зеленського?

455

0

0

Н

ещодавно представник президента у ВР Руслан Стефанчук розповів про необхідність внесення змін до Конституції. Якщо не в цілому, то принаймні до розділу про права та свободи. Також було анонсовано відновлення Конституційної комісії. Розповідаємо, чи існує необхідність у таких змінах, як це має відбуватися та чи справді головний закон України дещо застарів.

Чи справді розділ Конституції України про права і свободи потребує змін?

Тетяна Печончик, голова Центру прав людини ZMINA, переконана, що Конституція дійсно потребує змін, зокрема й розділ про права та свободи.

«Колись запустили міф, що Конституція України – найкраща в Європі (чи то в світі), але це не так. В Основному Законі міститься купа мертвих і непрацюючих норм, які держава просто не може виконати, навіть якби дуже того хотіла: наприклад, право на житло для громадян, які потребують соціального захисту, право на достатній рівень життя (ніде не пояснено навіть, який рівень життя є “достатнім”), право на безоплатну медицину тощо. Також у розділі про права людини необхідно чітко викласти критерії обмеження прав і свобод. І ще на рівні Конституції було б добре запровадити т. зв. “органічні закони” – це закони, які визначають зміст, гарантії забезпечення та захисту прав і свобод (наприклад, про громадські об’єднання, політичні партії, профспілки, свободу совісті та релігії, свободу мирних зібрань, заборону дискримінації тощо). Такі закони (чи зміни до них) повинні прийматися більшістю у дві третини голосів парламенту – і це стане запобіжником від авторитаризму».

Дмитро Сінченко, голова ГО «Асоціація політичних наук», також наголошує на необхідності змін, оскільки Конституція була створена людьми, котрі виросли в Радянському Союзі та були «інфіковані комуністичними ідеями». Це, зрештою, відобразилося й у головному законі нашої країни.

«Ці положення часто гальмують потрібні нам реформи, при тому, що на практиці ніколи не були реалізовані. Це стосується, наприклад, “безоплатного” житла, “безоплатної” освіти, “безоплатної” медицини, заборони скорочувати мережу медичних закладів, права на навчання мовами меншин у державних та комунальних закладах тощо. Усі ці речі створюють колосальне навантаження на бюджет і ніколи не фінансувалися повною мірою; усі ці пункти завжди порушувалися, і за порушення ніхто не ніс відповідальності. Пора вже, нарешті, визнати, що нічого безоплатного не буває. Проте, навряд чи команда шостого президента збирається змінювати в Конституції саме ці речі. Боюсь, тут ідеться про обмеження зовсім інших прав та свобод».

Андрій Мартинов, доктор історичних наук та провідний науковий співробітник відділу історії міжнародних відносин і зовнішньої політики України інституту історії НАН України, натомість називає бажання внести зміни до Конституції «національним видом політичного спорту».

«Сама Конституція була варіантом компромісу між умовно лівими і національно-державницькими політичними силами. Наслідком такого компромісу стала невизначеність щодо форми конституційного устрою: парламентсько-президентська чи президентсько-парламентська республіка. Особливі функції парламенту вважаються віддзеркаленням олігархічного компромісу в розподілі впливу на гілки влади. Натомість президентсько-парламентська республіка вважалася варіантом існування “сильного інституту президентства” як арбітра між різними фінансово-олігархічними угрупованнями. Але досвід правління Януковича засвідчив, що ця модель частіше заточена під “головного олігарха країни” у вигляді особи президента. Тому без принципового вирішення питання розподілу повноважень між парламентом і президентом усі розмови про “нову”, “стару” або “поліпшену редакцію” Конституції не мають сенсу.

Натомість саме розділ, який першочергово планує змінювати команда Зеленського, на думку експерта, чи не найкращий.

«Але Конституційний суд так і не став на сторожі прав і свобод громадян. Зокрема, обмеження нормативно-законодавчими актами конституційних прав і свобод громадян стало політично-правовою практикою, фактично з 1996 року. Можливо, мова у варіанті змін від “Слуги народу” може йти про віртуалізацію державних функцій, так звану “державу у смартфоні”, що вписується у лібертаріанські стереотипи ідеологів партії. Але будь-які зміни в розділ про права і свободи вимагають референдуму як остаточного інструменту затвердження змін. А закону про конституційний референдум немає».

Виконавчий директор Української Гельсінської спілки з прав людини у 2004 – 2012 роках Володимир Яворський у коментарі для Центру прав людини ZMINA погодився із необхідністю змін розділу, однак наголосив: усі редакції необхідно обговорювати публічно.

«Я не вважаю, що наша Конституція є передовою в цьому плані. Наприклад, у нас не закладений принцип пропорційності та необхідності при обмеженні прав і свобод. Є багато недоліків у формулюваннях та обмеженнях, що суперечать міжнародному праву. Минула Конституційна комісія, здається, завершила підготовку змін до цього розділу. Очевидно, вони потребують публічного обговорення, оскільки остаточна версія цих змін не була опублікована».

Також експерт запевнив, що формулювання про соціальні та економічні права людини в сучасній редакції Конституції України насправді декларативні.

«Українська Конституція загалом у радянському стилі має багато нездійсненних декларацій, але це стосується й першого розділу. Також важливо реформувати й систему захисту прав людини, наприклад, передбачивши створення тематичних омбудсменів. У багатьох країнах існують омбудсмени із захисту персональних даних та інформації, захисту від дискримінації, із прав дітей тощо».

Марина Багрова, членкиня правління міжнародної спілки «Інститут національної політики», зі свого боку переконана, що головною вимогою до ініціаторів змін є недопущення погіршення прав українців.

«Іншими словами, закладений у Конституції України обсяг прав і свободи людини та громадянина, не може бути зменшений ні за яких обставин. Це правова позиція і Конституційного Суду України, і ЄСПЛ, і різних міжнародних інституцій. Водночас, зміна свідомості українського суспільства та світу вимагають розширення прав людини і громадянина на місцевому та загальноукраїнському рівні. Одним із таких прав може бути право на участь громадян в електронному референдумі за рішенням місцевих і регіональних питань».

Олексій Буряченко, політичний експерт і голова правління Регіональної експертно-юридичної асоціації впливу, пояснив, що ряд статей із розділу, про який говорив Стефанчук, не виконуються або реалізуються лише частково.

«Серед них соціальний захист та пенсійне забезпечення (ст. 46), право на отримання безоплатну житла, громадянам які потребують соціального захисту (ст. 47); право на достойний життєвий рівень для себе та своєї родини, що включає достойне харчування, одяг і житло (ст. 48), право на безоплатну охорону здоров’я та медичне забезпечення в державних та комунальних закладах, без зменшення мережі таких закладів (ст. 49), право на життя та здоров’я довкілля (ст. 50), право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, місцевого самоврядування чи посадових осіб (ст. 55).Найбільш резонансним та “свіжим” у пам’яті прикладом неспроможності держави забезпечити закріплені в Конституції України зобов’язання перед своїми громадянами стало абсолютно не ефективна державна політика направлена на забезпечення соціальних гарантій внутрішньо переміщених осіб (ВПО) з території ОРДЛО та анексованого Криму, а про низький рівень пенсійного та соціального забезпечення інвалідів і літніх людей взагалі дуже прикро навіть згадувати».

То чи існує необхідність більш глобальних змін?

На думку Дмитра Сінченка, певні положення дійсно варто було б радикально переглянути. Перш за все, за словами експерта, необхідно відмовитися від соціалізму в законі, передбачити рівність прав та обов’язків, але видалити «шару», на кшталт, безкоштовної медицини.

«Це дозволить нам завершити медичну та інші реформи, кардинально зменшити функції держави, тим самим зменшивши видатки на її утримання, у рази – кількість чиновників та податки, які автоматично дозволять підняти доходи кожного громадянина та знизити ціни на все.По-друге, я би створив ефективнішу систему управління нашої держави, зокрема, зробив би президента керівником виконавчої гілки влади – уряду. Парадоксально, однак президент, якого вважають відповідальним за все в країні та керівником виконавчої влади, фактично, не має таких повноважень. Президент, який очолює Уряд, – це ліквідація дуалізму влади та дублювання функцій. У такому разі стане непотрібним цілий орган – Адміністрація Президента, а це одразу вивільнить мільйони бюджетних коштів, які можна буде використати з більшою користю.По-третє, я би змінив виборчий ценз. Сьогодні право голосу на виборах мають громадяни України, що досягли 18 років. Верхньої межі виборчого цензу не існує. На моє глибоке переконання, такий підхід не актуальний для нашої країни та гальмує її розвиток. Я би замінив віковий ценз на інтелектуальний. Тобто, щоб громадянин отримав право голосу, він матиме здати тести – на кшталт, нинішнього ЗНО.Переконаний, що громадянин, для того, щоб зробити свідомий вибір, як мінімум має володіти українською мовою, знати українську історію та Конституцію, щоби розбиратись у системі влади своєї країни й повноваженнях того чи іншого органу. А найголовніше – мати здатність до критичного мислення, щоб не піддаватися на маніпуляції та пропаганду, яких вдосталь під час виборчих кампаній».

Андрій Мартинов навпаки вважає, що ініціативи щодо глобальних змін із боку політикуму свідчать про спадкову проблему: відмову від гри за правилами.

«Діє принцип: якщо Конституція не виконується, давайте приймемо “нову й кращу”. Але в такому разі треба знайти відповідь на запитання: чи потрібен Україні президент із розширеними повноваженнями або із символічними; як взаємодіють уряд і парламент та уряд і коаліція? Зрештою, чи буде Україна унітарною або федеративною республікою? Відповідей на ці запитання також немає. Адже випробувані усі моделі, включно з “гібридними”, а віз держуправління і нині там, де був».

Олексій Буряченко наголошує на необхідності перегляду та актуалізації закону до сучасних соціально-економічних реалій.

«Багато в чому чинна Конституція носить суто декларативний характер без відповідних тематичних посилань чи санкційних роз’яснень. Як наслідок, ми маємо багато в чому декларативну Конституцію, яка іноді абсолютно не корелюється із законами та підзаконними нормативно-правовими актами».

Також політичний експерт зауважує, що деклароване Стефанчуком лібертаріанство як ідеологічна основа «Слуги народу» в багатьох моментах не співвідноситься з положеннями чинної Конституції.

«Ліві або лівоцентристські погляди в інтерпретації політиків того часу говорили про соціально-спрямовану державу з відповідними гарантіями державної підтримки як слабозахищених верств населення (пенсії, дотації), так і забезпечення широкого кола безоплатного соціального блага для ВСІХ: від дитячого садочка до медичного забезпечення, від отримання безкоштовного житла до вищої освіти та, як наслідок, гідного працевлаштування.Лібертаріанство як одне із відгалужень ліберальної ідеології говорить про мінімізацію функцій держави, зменшення державного апарату та максимальну дерегуляцію економіки із запровадженням інструментів її саморегулювання. Така модель може бути ефективною та дати країні значний економічний поштовх для розвитку, але тільки при реалізації декількох базових умов: стабільність базових державних інституцій, зокрема судової гілки, відсутність корупції в органах державної влади та місцевого самоврядування, економічна конкуренція + ефективна антимонопольна політика.От саме для зміни економічного курсу в державі Стефанчук і говорив про політичні зміни до чинної Конституції. Адже не виконання наведених мною принципів автоматично тягне за собою економічний дисбаланс у країні за рахунок збільшення тіньового сектору економіки та не можливості держави відповідати за свої соціально-економічні зобов’язання перед громадянами закріпленими в Конституції України».

Яким чином мають ухвалюватися зміни та яка роль Конституційної комісії?

Дмитро Сінченко переконаний, що єдиним правовим механізмом внесення змін до Конституції є власне той, який прописаний у законі. Будь-які інші шляхи фахівець називає узурпацією влади.

«Станом на сьогодні не існує жодного іншого правового механізму змін до Конституції, окрім того, який прописаний у чинній Конституції. Тому будь-які спроби обійти цей механізм варто сприймати не інакше, як узурпацію влади. Якщо ж іти правовим шляхом, то, як показує практика, це завжди обмежується політичними заявами та завершується нічим. Саме так було у випадку і Ющенка, і Кучми, і інших»

Андрій Мартинов наголошує на необхідності консультації щодо змін із Венеціанською комісією.

«Україна як член Ради Європи повинна консультуватися із Венеціанською комісію з приводу змін окремих розділів Конституції чи в цілому. І такі зміни не додають Україні іміджу стабільної правової держави, де домінує верховенство права, а не політична доцільність».

Конституційна комісія, створення якої анонсував Стефанчук, на думку спікера, може бути створена у форматі «установчих зборів».

«Конституційна комісія може бути створена у форматі “Установчих зборів”, якщо мова йде про зміну Конституції в цілому, або у форматі з окремим регламентом роботи під зміни конкретних статтей. Було “суспільне обговорення” перед референдумом 2000 р. про зміни до Конституції. На референдумі навіть проголосували за обмеження кількості депутатів, за створення верхньої палати парламенту, за скасування депутатської недоторканності, але жодна зміна не була імплементована. Сама пропозиція створення Конституційної комісії як інструменту започаткування так званої “Четвертої республіки” за умов парламентської виборчої кампанії виглядає як політтехнологія привернення голосів до “Слуги народу”».

Марина Багрова запевняє, що будь-які зміни до основного закону країни мають виноситись на рівень широкої суспільної дискусії, у тому числі, серед наукових юридичних кіл, політичних сил та громадян в цілому.

«При цьому жодна політична сила, користуючись своїм політичним перевагою не мають права самостійно, у відриві від інших політичних сил і широкого кола громадськості вносити зміни у фундаментальні основи Конституції. Приймати рішення з питань прав людини і громадянина має все українське суспільство і всі його кращі представники, лише після проведення широкої суспільної дискусії».

Олексій Буряченко вважає, що перш за все слід розібрати ініціативу щодо поновлення Конституційної комісії та прийняття закону «Про референдум», оскільки вони «працюють» у зв’язці.

«Ці ініціативи є абсолютно взаємопов’язаними, адже Конституційна Комісія – це дорадчий органом при Президентові України і головною метою її створення «є напрацювання узгоджених пропозицій щодо змін до Конституції України».

Чи потрібен Україні закон “Про референдум” – так 100 %, оскільки референдум є однією із форм волевиявлення та дієвим інструментом «прямої демократії», про що, до речі, неодноразово наголошували представники команди “ЗЕ”. І, так, інструменти прямої демократії, такі як референдум, абсолютно “лягають” в концепт лібертаріанства, яку пропонує пан Стефанчук.

Але потрібно щоб усі розуміли і “зворотній бік медалі”, якщо часто використовувати інструменти “прямої демократії” з часом стане неефективною модель “представницької демократії”, а це уже має певні ризики зближення з інститутом “відносної анархії” і критичне віддалення від інституту “соціально-орієнтовної держави” закріпленої в чинній Конституції України».

Конституційна комісія ж, за словами експерта, може виконувати одразу декілька функцій: від створення універсального діалогового майданчика та суб’єкта отримання міжнародної грантової допомоги до інструмента лобіювання впровадження бажаних змін.

«Адже дуже зручно, в тому числі і з позиції політичної відповідальності, анонсувати ті чи інші зміни до конституції від такого багатосуб’єктного високого інституту, як Конституційна Комісія. Також, необхідно додатково зазначити, що саме Конституційна Комісія може подавати напрацьовані та затверджені проекти змін до конституції до Європейської комісії “За демократію через право” (Венеціанська комісія) для отримання відповідного експертного висновку.Отже, враховуючи вищевикладене, можна констатувати, що діяльність Конституційної Комісії, як спеціального допоміжного (дорадчого) органу при Президентові України, направлена на легітимізацію ініціатив Президента України по внесенню бажаних змін до Конституції України».

Також Олексій Буряченко вказує на необхідність прописання механізмів проведення місцевих референдумів, оскільки законодавчо воно передбачено та посилається на закон про референдум, якого нині просто не існує.

«Зрозуміло, що прийняття відповідної законодавчої бази про проведення референдумів, скоріш за все, буде ґрунтуватися на рішенні Конституційної Комісії, висновку Венеціанської комісії та іти “одним пакетом” із відповідними змінами до Конституції України, адже, враховуючи конституційно закріплений вектор України до Організації Північноатлантичного Договору (ст. 102, 116 Конституції України), реалізувати його бажано через проведення загальнодержавного референдуму із цього питання (для об’єктивності, необхідно відзначити, що проведення референдуму формально не є обов’язковим критерієм вступу країни-аспіранта (Aspirant countries) до НАТО, але є “дуже бажаною” умовою підтвердження своїх намірів)».

Чи існують якісь ризики внаслідок змін Конституції?

Дмитро Сінченко переконаний, що у випадку, якщо все буде зроблено відповідно до законодавства, ризиків не існуватиме.

«Якщо ж це буде зроблено в обхід процедури – це означатиме здійснення державного перевороту та нічого доброго не віщуватиме. У цьому разі всім відповідальним громадянам треба буде ставати на захист чинної Конституції та виганяти узурпаторів з їх кабінетів».

Олексій Буряченко натомість розповідає про можливі ризики, котрі можуть виникнути у разі нівелювання відповідальності держави за зменшення соціально-економічних зобов’язань зі свого боку.

«Наслідком може стати тотальний безвідповідальний популізм з боку президента, депутатів та уряду у напрямку можливого покращення життя громадян та реалізації для цього відповідних реформ, тому що чітко вектори та соціально-економічні гарантії громадян у Конституції закріплені не будуть, а отже і відповідальності передбаченої за це не може бути.До питань змін до Конституції, особливо якщо вони можуть носити тотальний характер, або ініціювання прийняття взагалі нової Конституції, потрібно підходити максимально професійно та виважено. Зрозуміло, що політичне життя, особливо в Україні, дуже швидкоплинне, але до реалізації таких ініціатив необхідно залучати максимальну кількість стейкхолдерів, зокрема й, можливо, незручних, таких як кваліфікованих представників різних політичних партії, науково-дослідницьких інститутів, академії правових наук України та Національної академії наук України, адже “на кону” не просто політичне майбутнє, а й життя, здоров’я та майбутнє мільйонів громадян України».

Дивіться також

Новини партнерів

Рекомендовані підприємства

Медичний центр "Архімед"

Медицина

Медичний центр «Архімед» — один з перших приватних...

Зареєструвати підприємство

Подати оголошення

Маєш файний шанс додати своє оголошення!

•Безкоштовно!

•Довго зберігається!

•Дуже круто!

?>