Луіс Лім із Гонконгу плете маскувальні сітки в Ужгороді та мріє залишитися в Україні

Ужгородці вже добре знають Луіса Ліма — волонтера з Гонконгу, який приїхав до України ще 2016 року, а зараз допомагає в Ужгороді, Львові, Києві та Ніжині. Удома, в Гонконгу, він працював біржовим брокером та інвестором, а тепер є членом волонтерської організації «Одеські бойові котики».

За його словами, організація займається тим, що перевозить гуманітарну допомогу з європейських країн до України. «За останні чотири роки ми здійснили понад 80 таких місій з доставки гуманітарної допомоги», — розповів Луіс.

До волонтерства його підштовхнула історія друга-українця. У 2014 році, коли на сході України почалася війна, Луіс навчався в США, і його одногрупник незабаром повернувся додому та пішов до армії. «Через десять років після закінчення університету я сказав: «Я дуже сумую за цим другом». Я спробував дізнатися, де зараз Алекс і як з ним зв'язатися, і з'ясував, що, ймовірно, вже на першому тижні служби він вирушив на передову і з того часу просто зник», — згадує чоловік.

Рішення поїхати до України рідні та друзі не підтримали. «Для них це війна між Україною та Росією. Мабуть, тому що я китаєць, це не має бути моєю війною. Вони не розуміють, чому я тут і це мене дивує», — поділився Луіс. Водночас він переконаний, що агресію потрібно зупиняти: «Це війна для всіх людей. Бо сьогодні, коли одна країна намагається вторгнутися в інші країни, а агресор не несе жодного покарання чи санкцій, я не вважаю це справедливим і хочу допомогти людям тут. Не лише українцям, а всім людям. Я теж людина. Я хочу зупинити цю війну».

В Ужгороді Луіс плете маскувальні сітки разом з місцевими волонтерами. Ужгородка Ольга Ящищак пригадує їхнє знайомство: «Мовчазний, тихенький прийшов, попросив, щоб йому допомогли, навчили його плести наші сітки. Трошки в нього не виходило спочатку, але він дуже добрий учень, старався. Говорили ми з ним так майже на пальцях, але є в нас дівчата, які добре володіють англійською. Але він і так контактний дуже».

Крім плетіння сіток, Луіс викладає дітям англійську та китайську, відвідує поранених військових у лікарнях і опікується тваринами в притулках. Каже, що в Україні до нього ставляться приязно: «Незалежно від того, якою волонтерською роботою я тут займаюся, я відчуваю доброту місцевих жителів. Усі вони ставляться до мене дуже добре. У мене тут, в Ужгороді, також є багато українських друзів».

За місяць життя на Закарпатті в іноземця з'явилися власні вподобання: улюбленою стравою став бограч, а вітається він найчастіше фразою «Добрий день». Найближчим часом Луіс хоче отримати посвідку на тимчасове проживання, аби залишитися в Україні щонайменше на рік.